Науково-практична конференція, присвячена вшануванню 120-річчя від дня народження Михайла Куриленка та 115-річчя ювілею Романа Горбового

2 грудня 2005 року в Косівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва відбулася науково-практична конференція, присвячена вшануванню 120-річчя від дня народження Михайла Куриленка та 115-річчя ювілею Романа Горбового, які зробили значний внесок у розвиток косівського килима як оригінальної складової українського декоративно-вжиткового мистецтва. У конференції взяли участь учені зі Львова, дослідники творчості М. Горбового та діяльності спілки “Гуцульське мистецтво”, якою керував М. Куриленко, члени родини Р. Горбового, представники держадміністрації. Продовжити читання “Науково-практична конференція, присвячена вшануванню 120-річчя від дня народження Михайла Куриленка та 115-річчя ювілею Романа Горбового”

Не пошкодуйте часу

У середу  майже половина жителів Річки  виділа Катрусю. Вона йшла  від автобусної зупинки через село,  вітаючись з людьми. Дибала повагом, несучи кругленький живіт і була така зваблива своєю жіночністю, що чоловіки обзиралися.

– Чия то молодичка д‘горі пішла? – питала стара Тонючка Рибенчукову невістку, що також приїхала автобусом.

– Йкас не наша , видко до когос… В тєжі май восьмим місіцем ,але таке молоде і зграбне, що бігме, увесь автобус ззиравси.

Тим часом Катруся перепочивала  у березі і її рожеве  плаття виділи з найдальших хат. Під грудьми м”яко  вдарило, приємно залоскотало. Пливла поглядом  в гірську далеч і гадала нехитру думку, що світ любий-милий, а скоро буде ще кращий. Продовжити читання “Не пошкодуйте часу”

Дорогою на Пістинь

Василь Герасим‘юк – поет, кіносценарист

Народився 18 серпня 1956 року в Караганді. Дитинство провів у Прокураві. Живе і працює у Києві. Автор поетичних книг: “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1990), “Діти трепети” (1991), “Осінні пси Карпат: Із лірики вісімдесятих” (1998), “Серпень за старим стилем” (2000) та ін.  Член літературної майстерні “Пси святого Юра”. Лауреат премії “Благовіст” та Національної премії імені Т. Шевченка.

Поет Іван Андрусяк у двадцятилітньому віці збагнув:

Наші долі криві,
як дорога на Пістинь.

Різні асоціації викликають ці рядки. Для мене все починається з того, що у Пістині жив Олекса Бахметюк – один із найнеобхідніших на Гуцульщині гуцулів. Після нього гірська кераміка стала радісним мистецтвом, щоправда, почала називатися не пістинською, а косівською. Продовжити читання “Дорогою на Пістинь”

Блукання Духу

х х х
Таврує вічність дух,
П‘яніє слово, заковане в броню культури
І, непробивши масками ревнивих слуг,
В вустах пророка запеклися сури.

Х х х
Тужливо плаче дощ на тлі кімнатних снів.
Божественна комедія оторопіла на вустах трембіти.
Стакан горілки викличе натхнення із скептичних слів,
І крик афіш обсипле штучними зірками одяг неофітів. Продовжити читання “Блукання Духу”

Із збірки “Калиновий Вакх”

Богдан Романишин – художник, поет
Народився 25 травня 1952 року в с. Маринопіль Галицького району на Івано-Франківщині. Закінчив Донецьке шахтарське училище (1970) та Косівський технікум народних художніх промислів (1979). Учасник обласних та республіканських виставок (живопис). В 2003 році з’явилася друком його дебютна поетично-мистецька книга “Різцем і пензлем і пером”

Х х х
Місяць
на хресті
вікна –
зелень
ночі Продовжити читання “Із збірки “Калиновий Вакх””

Порнографічна сутність правди

Мені пригадалася школа початку 70–х років, коли до нас на урок літератури прийшов інспектор  райвно. Учитель захотів показати, що учні 4 класу пройшли добру школу атеїстичного  виховання, — недаремно ж на різні релігійні свята за нами ганялися вчителі довкола церкви — і запитав у нас: “Чого люди святкують так звані Різдвяні свята?”, очікуючи відповіді про народні пережитки. На що я швидко підняв руку і відповів: “Тому що тоді народився Ісус Христос!”. Треба було бачити реакцію вчителя та інспектора. Вже тоді я зрозумів, — щось негаразд у нас  із правдою. Виявляється, вона не потрібна, принаймні не потрібна у тій мірі, і в тому форматі, які складають її внутрішню суть…

Цей випадок мене мало чого навчив, бо я і далі говорив правду тоді, коли її найменше хотіли чути. Поки не зловив себе на тому, що якоїсь правди про себе я теж не хочу чути. Це позбавило мене ореолу правдолюбця, але не перекреслило внутрішнього бажання шукати і говорити правду. І якщо я це роблю не завжди, — на жаль, я це роблю не завжди, — то тільки тому, щоби не виглядати кращим чи гіршим за інших. Продовжити читання “Порнографічна сутність правди”