Хвороба росту або втікання від себе

Говорити про “молодих”, особливо коли це стосується, як справ мистецьких так і самих митців, завжди не те, що ризиковано, а й іноді необачно. Буває так, що словом можна понівечити творчу натуру поета чи прозаїка-початківця. Буває й інше, що й через …надцять років дякуєш собі за не відбувшого ще одного графомана в літературі, класифікаційну формулу якого свого часу, ще на початку ХХ століття запропонував датський математик Херемус Юнґварт і досить широко практикована американським журналістом та літературним критиком Лінкольном  Дессом, яка в своїй інваріантивності зводиться до простої формули якості тексту, – W=2n/S, де W – умовна якість тексту, що обраховується у довільних одиницях виміру, n – кількість застосованих у творі модифікацій нарації, S – процентне відношення кількості діалогів (в поезії – тропи та їхні варіації)  до загального обсягу тексту. Проте, як би там не було, якщо в людини є внутрішня сила творчості, чи як серед простолюду часто говорять: “Дано від Бога”, то аби там світ валився, вона однаково проросте назовні і вибухне в багато разів сильніше, аніж би весь час була стимульована суспільством. Так, що іноді дискримінація в творчості має свої переваги і виправдання. Продовжити читання “Хвороба росту або втікання від себе”

Босяцька Сага Анатолія Дністрового

Анатолій Дністровий. Пацики. Конкретний роман: Роман. — К.: Факт, 2005. — 392 с.

На конкретний роман Анатолія Дністрового “Пацики” вже маємо конкретну рецензію Соні Мармеладової (якась чергова волонтерка києво-могилянської школи заховалася за ім’ям героїні Достоєвського “Злочин і кара”) під не менш конкретною назвою “Польові дослідження тернопільських пациків” (Кур’єр Кривбасу. – Липень 2005. – № 188. – С. 191-193). Не дивлячись на мою іронію щодо псевдоніма, рецензія добра, і в окремих оцінках, і в загальному висновку я погоджуюся з нею. Тому й дозволю собі деякі моменти зацитувати:

1.    Роман “Пацики” чергова косметичне оброблена автобіографія.
Чергова, адже було вже написано і “Не думай про червоне” Пиркало, і
“Колекцію пристрастей, або пригоди молодої українки” Сняданко, і
“Фройд би плакав” Карпи, і “Депеш Мод” Жадана”. До цього ряду я міг
би ще додати “Клясу” Вольвача. Продовжити читання “Босяцька Сага Анатолія Дністрового”