Категорія: №1, 2003

Балачки про безпристрасність критики – не більше ніж балачки. Насправді вона, ця перехвалена безпристрасність, починається й закінчується побіля текстів, які апріорі тобі байдужі, які не зачіпають за живе, не беруть за душу. Коли ж нарешті (а це, звісно ж, буває напрочуд рідко) виходить книжка, здатна схвилювати, вразити, дістати до глибини душі, – вона й сприймається дещо інакше, ніж просто текст: нею переймаєшся, її любиш або ненавидиш, але будь ти хоч найостатнішим критиком, а безпристрасно говорити про неї не зможеш.

Я чекав нової книжки Василя Герасим’юка. Вірив у неї і… хвилювався за неї. Занадто сильним, занадто стійким і глибоким залишилося моє враження від Герасим’юкових «Дітей трепети». Попри всі «віяння моди», пошуки й метання, концепції та їх відсутність, останнє десятиліття української поезії для багатьох, кому література направду небайдужа, пройшло під знаком саме цієї книжки – настільки посутні речі зумів у ній поет сказати, настільки глибоко проникнув у суть речей вічних. Мало того: дійсно небайдужі, гадаю, охоче погодяться, що протягом цього десятиліття з’явилася ще тільки одна поетична книжка, ознаменована дещо іншими за своєю природою, але настільки ж глибокими й посутніми художніми відкриттями – «Діва Обида» Ігоря Римарука. Продовжити читання “«…Ти літаєш навіть нині…»”

ВАСИЛЬ СТЕФ’ЮК
Народився 20 вересня 1924 року в с.Рожнів. Театрознавець. Закінчив Київський театральний інститут імені І. Карпенка-Карого у 1984 році. Дослідник історії гуцульського театру Гната Хоткевича. Один із авторів збірника «Гнат Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини.» (К. 1994). Записав спогади акторів театру І. Ілійчука,  Д. Минайлюка, Д. Ясельського. Автор понад 100 статей про Гната Хоткевича і українських акторів з Гуцульщини у журналах та газетах: «Новини кіно», «Народна творчість та етнографія», «Жовтень», «Писанка», «Гуцульська школа», «Прикарпатьська правда», «Галичина», «Радянська гуцульщина»… Написав також сценарії «Інтелігентка», «Полонинський засів», «Полонинські співаночки», «Верховино, світку ти наш», «Кінець страждання» та інші.  Автор монографії «Керманич гуцульського театру».

Потомки орлиного роду

Дійові особи:

1. Микола Орлюк – напівпідпільник, учасник Гуцульського повстання, років 40.
2. Калина – його дружина, років 35.
3. Михайло – їх син, років 18.
4. Аничка – його наречена, років 17.

Дія відбувається на Гуцульщині  в провесняну пору 1939 року. Привабливий  інтер’єр гуцульської хати. Продовжити читання “Потомки орлиного роду”

БОГДАН РАДИШ

Народився 8 листопада 1934 року в с. Рожнові. Що на Косівщині Івано-Франківської області. В 1957 році закінчив Косівське училище декоративного та прикладного мистецтва.
Поетичні тексти друкувалися в “Літературній Україні”,  журналах “Україна”, “Жовтень”, “Дніпро”, “Перець”, “Вітрила”, щоквартальниках “Поезія”, “Суцвіття”, “Барвінок”, “Зорі назустріч” тощо.

Автор поетичних збірок: “День творення” (1979), “Калинова галузка”(1982),”Малюнки на променях” (1984), “Полум’я  пам’яті” (1985),  “Щедре світло землі” (1990),  “Сподівання і сум” (1994), “Сльоза на камені” (1995),  “Чумацький віз” (1996),  “Між ударами серця” (1997), “Притчі” (1999),  “Хитрий котик Василько” (2000), “Добре слово – соловейко. А недобре – ворон” та ін.
З 1983 року член Національної Спілки письменників України.

На окремі поетичні тексти написані пісні. Серед композиторів, з якими доводилось співпрацювати, – Лев Димінський, Володимир Спольницький, Євген Бондаренко,  Остап Гавриш, Володимир Домшинський, Тетяна Стасюк, Зоя Слободян та інші.

Лауреат літературних премій ііь. Михайла Павлика, Марійки Підгірянки, Василя Стефаника.
Член Асоціації Літераторів Косівщини.

Про візу та валізу
Робить Франьо із фанери
Громіздку валізу,
Бо у Африку він їде,
Бо  має він візу. Продовжити читання “Про візу та валізу”

ДМИТРО АРСЕНИЧ
народився 27 вересня 1938 року в с. Нижньому Березові Косівького району. 1956 року закінчив Середньоберезівську ЗОШ І – ІІІ ступенів. Працював робітником на Ворохтянському лісозаводі, “Сільмаш” (м. Коломия). За розповсюдженння націоналістичної літератури був під наглядом КГБ. З цих причине міг здобути вищу освіту та видаватися.
Автор книг “Постріл з лука”  ((афоризми)  1987 ),  “Відбитки часу” ((поезія) 1993 ), “Намисто колібрі” (1994), “Стозвуки” (1999), “”Рух зірок” (2002).
На кілька текстів Д. Арсенича написана музика.
Лауреат премії ім. Михайла Павлика

Переконують, що зелений змій – ворог. А навіщо того ворога виробляти, якби це правда? Побачиш пляшку, а на ній яскраву етикетку, то аж кров у тобі забурунить. Ковтнеш слинку, і вже не годен втриматися, щоб не шукати ще двох.

Всі лікарі, всі вчені ніби змовились та одне твердять: пити аморально, пити шкідливо. Ще й на додачу посилаються на довгожителів: от скільки прожили, бо до чарки не прикладалися. Забивайте мені баки, наче я сам не бачу, що до чого. Продовжити читання “Давайте поговоримо відверто (монолог тверезого п’яниці)”

МИКОЛА БЛИЗНЮК
народився 3 грудня 1947 року в с. Старих Кутах Косівського району на Івано-Франківщині.

Поетичні твори друкувалися в газетах “Радянська Гуцульщина”, “Гуцульський край”, “Криця”, “Освітянський вісник”, “Обрій”, “Комсомольський прапор”, “Прикарпатська правда”, “Молодий буковинець”, “Молодь України” журналах – “Гуцульщина”, “Малятко”. “Дзвіночок” та ін.

Автор збірок віршів: “Окрилені гори” (1991), “Чугайстрова криниця” (1996), “Олекса Довбуш” (1999), “Чудасія” (2000), “Сонцевіри” (2000), “Художник Мурчик” (2002).

ВОРОНА
Намальована Ворона
Наче сажа: чорна-чорна.
Їй зізнавсь малий Мирон:
– Я таких боюсь ворон.
І закаркала Ворона:
– На малюнку я  зачорна. Продовжити читання “Дитячі вірші”

Щодня після школи діти зазвичай забігали погратися в сад до Велетня. Це був величезний сад із м’якою зеленою травою. То тут, то там із-поміж трави визирали прекрасні, подібні до зірок, квіти; дванадцять персикових дерев квітли навесні ніжним перлисто-рожевим цвітом, а восени давали багатий урожай. Птахи на деревах співали так чудово, що діти забували про ігри й насолоджувалися їхнім співом. «Як нам тут хороше!» – гукали діти одне до одного.

Але якось Велетень повернувся. Він протягом семи років гостював у свого приятеля, корнуельського Велетня-людожера. За сім років він нарешті сказав усе, що хотів сказати, бо ж полюбляв потеревенити, і вирішив повернутися в свій замок. А коли повернувся – то побачив дітей, які гралися в його саду.

«А ви що тут робите?» – закричав він страшним голосом, і діти розбіглися. Продовжити читання “Велетень-Самолюб”