Категорія: №2-3, 2005

Фотографія не моя стихія. У тому сенсі, що писати про фотороботи, виконані майстерним художником своєї справи непросто. Але вибачаю собі цей ґандж — вторгнення у чужу парафію, — і говорю про те, що бачу і що розумію.

Отож — Ярема ПРОЦІВ. Фотохудожник. Народився в м. Буськ на Львівщині. До 25 років життя пов’язане з Івано–Франківськом. З 1989 жив і працював у Коломиї. За освітою … зрештою, всі ми маємо якусь освіту. Це я до того, що вона рідко “годує”, здебільшого, як спрут, висмоктує з нас соки. Ярема закінчив Івано–Франківський педінститут (здається, музпед), але художником його зробило захоплення фотомистецтвом. Член Спілки фотохудожників України. У 1995 році присвоєно звання AFIAR (художник міжнародної Федерації фотомистецтва). У 2000 — EFIAR (екселенс FIAR). З весни 2005 року Ярема Проців повертається в Івано–Франківськ. Продовжити читання “Фотограф Ярема Проців”

(інспірації народної церковної архітектури)

Серед кіотів другої половини ХІХ – ХХ століття можна виділити досить цікаву групу, яка вирізняється особливим народним колоритом з виразною регіональною специфікою (локально вираженими стильовими ознаками). Йде мова про образ народної церковної архітектури, який завжди домінував і був основним виражальним засобом у створенні кіотів.

Прикладом цікавого варіанту, в якому виразно простежується церковна архітектоніка з рисами бароко, є кіот у селі Старі Кути Косівського району, де знаходиться церква, збудована у другій половині XIX століття. Хрещатий у плані кіот має урочисто стриманий верх, утворений двох’ярусними восьмигранними барабанами, які увінчуються округленими півкулистими банями та маківками. Тут динаміка і гармонія малих і великих об’ємів разом із центральною банею створює своєрідне об’ємно-просторове рішення. Всі архітектонічні мотиви та елементи, в тому числі рельєфне різьблення, що на фронтоні, – зразок досконалої віртуозності. Слід відзначити, що художньо-конструктивне рішення даного кіоту перекликається із новозбудованими церквами періоду 1990-2000 років, розташованими в сусідніх селах. Ймовірно, що тоді ця пам’ятка сакрального мистецтва слугувала взірцем для архітекторів та майстрів-будівельників. Продовжити читання “Новаційні кіоти на Гуцульщині та Покутті”

(фраґмент із роману «Вургун»)

…і треба ж оце було, щоб вони завжди заходили в село саме звідти, від Ворскли; воно то, звичайно, від Охтирки сюди шлях найкоротший, але дідові Мороці з того завжди найбільша морока була,
я відколи його пам’ятаю, то так він і був дід Морока, старий, кремезний, обличчя все в зморшках, як у дідуся Панаса, що вів “На добраніч діти”, вічно босий, із закасаними вище колін штаньми, і завжди в солом’яному брилі, старому, потертому, він не знімав його ні зимою, ні літом, коли Ворсклу вкривала крига, і роботи йому не було, він любив сидіти на призьбі під хатою, так само босий і в усе тому ж брилі, лише крижі обвивав старою вовняною хусткою, що залишилася від дружини, померлої так давно, що я вже її й не пам’ятаю, і смалив люльку, набиту міцнющим, ядучим, як сказали б тепер, Продовжити читання “Лозов’яга”

У документально-художньому нарисі “Візерунки долі” автор-упорядник Іван Мисюк прагне ліричним образним словом передати творчий портрет провідного педагога Косівщини, здібного художника-графіка і живописця Ярослава Івановича Федірка. У виданні ведеться мова про життєвий і трудовий шлях невтомного, щедрого душею вчителя, висвітлюється творчий доробок його вихованців.

“Мелодія душі” — друга збірка поезій Любові Яворської — людини щедрої душі і непересічного таланту. Її вірші пронизані тонким відчуттям життя, щирістю почуттів, задушевністю, жіночністю.

Повість Марії Остромири видається в Україні вперше. У книзі талановито змальовано картину особистого, родинного, громадського і політичного життя гуцулів та Гуцульщини напередодні й під час Другої світової війни. Повість вирізняється своєрідністю серед багатьох творів інших авторів які писали про цей край. У виданні збережено особливості мови авторки. Продовжити читання “Книги видавництва «Писаний камінь»”

Постать В. В. Гуза належить до найяскравіших постатей в народному мистецтві Гуцульщини і пояснюється це тим, що він був не тільки видатним майстром різьбярем, але й прекрасним педагогом, який інтегрував в собі ті необхідні якості, які потрібні для передання свого творчого досвіду наступним поколінням.

Саме про нього, його біографічний та творчий шлях йдеться в книзі “Володимир Гуз” автором-упорядником якої виступає в. о . доцента кафедри художнього дерева Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва п. Йосип Приймак.

В книзі, окрім біографічних довідок подано, як фотосвітлини із життя самого життя самого митця, так і його творів, а також орнаментальні мотиви В. Гуза  в замальовках студентів вищезазначеного закладу.

Книга присвячена 100-літтю від дня народження видатного майстра і стане в пригоді всім прихильникам і поціновувачам народного мистецтва Гуцульщини.

Андрусяк Іван – поет, прозаїк, літерратурний критик, член угрупування “Нова дегенерація”

Народився 28 грудня 1968 р. в с. Вербовець на Косівщині (Івано-Франківщина). Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (1992) та Українську академію державного управління при Президентові України (1997). Автор поетичних книг “Депресивний синдром” (1992), “Отруєння голосом” (1996), “Шарґа” (1999), “Повернення в Ґалапаґос” (2001), “Сад перелітний” (2001), “Дерева і води” (2002), “Часниковий сік” (2004); політологічного есею “Блиск і злиденність української націонал-демократії” (1999, у співавторстві з Є. Петренком); збірника літературно-критичних статей “Літпроцесія” (2002); збірок перекладів вибраних віршів поляка Анджея Бурси “Усмішка горлом” (1999) та американця Е. Е. Каммінґса (у співавторстві з Катериною Борисенко, 2004); публіцистичної книги російської журналістки Анни Політковської “Друга чеченська” (2004). Продовжити читання “Про авторів”