Категорія: №2-3, 2005

1921 рік. Поразкою закінчилася Українська Національна Революція. Українські землі роздерті сусідніми державами – більшовицькою Росією, Румунією, Чехословаччиною. Тут, у Галичині, панує повоєнна розруха. Гуцульщина шокована жорстокою розправою польського війська над горянами, які рік тому повстали проти польської окупації. Польські жовніри й досі проводять каральні операції, щоб залякати гуцулів. Мешканці гір потерпають від страшних злиднів, безробіття, голоду, ширяться хвороби, – тиф, туберкульоз…

у цей час до Косова прибуває невелика група колишніх вояків армії Української Народної Республіки та політичних діячів УНР, щойно звільнених з-за колючих дротів таборів для інтернованих у Тарнуві та інших містах Польщі. Перед ними постає питання: “Як вижити? Не лише їм. Як вижити гуцулам, як полегшити долю цих синів гір, славних віддавна і своєю волелюбністю, і своєю талановитістю?
І ось через рік, у вересні 1922 року, в Косові засновується Кооперативне товариство з амбітною назвою “Гуцульське мистецтво”. Ця назва багато до чого зобов‘язувала. Вона підкреслювала: метою товариства, чи спілки, як його частіше називали,  є не якісь комерційні інтереси, а підтримка й розвиток народної мистецької творчості. Може в цьому виявлявся романтизм, властивий українській ментальності, високий ідеалізм, щира віра в силу і непоборність краси і добра? Продовжити читання “Феномен “Гуцульського мистецтва””

З точки зору стародавніх китайців жити в добу перемін – найтяжче з усього, що може спіткати людину. А водночас і найцікавіше, якщо поглянути на це з точки зору традиційної для нас європейської культури. Так чи інакше, обидві тези однаковою мірою стосуються не лише самої людини, але і її творчості – єдиного, що людина справді залишає після себе на землі. Творчість перехідних періодів, епох перемін завжди особлива, вона ніби вбирає в себе тривожну енергетику зламу, метається в надривному пошуку нових цінностей, доки наново не віднайде їх серед цінностей вічних. Продовжити читання “Літпроцес в епоху перемін”

Розглядаючи Косівську школу ткацтва, як явище широкомасштабне, включаємо в це поняття наступні мистецькі процеси. По-перше — це діяльність офіційних   закладів, що діяли з кінця  ІХ ст. і до наших днів, де можна було  здобувати фахову освіту. По-друге — це творчість багаточисельних відомих і невідомих народних майстрів які створили безцінну і бездонну спадщину художнього ткацтва. І з рештою, на сучасному етапі свого розвитку школа ткацтва може розглядатися через призму діяльності Інституту прикладного та декоративного мистецтва в Косові, що дає представників “нової” фахової освіти.

Очевидно, синтез перерахованих форм розвитку школи дає нам можливість скласти уявлення про складний процес її становлення та роль в сучасному декоративно-прикладному мистецтві. Реальним виміром художньої якості продукції школи було і є проникнення в естетичну природу гуцульської мистецької традиції та вміння актуалізувати затерті часом образно – пластичні ідеї.  Отже, оглянемося назад і спробуємо панорамно прослідкувати шлях формування косівської школи художнього ткацтва, акцентуючи увагу на основних причинах злетів та падінь на шляху її розвитку. Незаперечна користь такого дослідження допоможе вималювати перспективи подальшого процесу становлення школи на основі наукового переосмислення народного досвіду в галузі художнього ткацтва. Продовжити читання “Косівська ткацька школа. Проблеми збереження та розвитку традицій.”

КАЛЬЯНОВИЙ ДЕРЕШ
Любко Дереш. Культ. Роман. – Львів: Кальварія, 2004. – 264 с.

“(Пгн‘’гул мгу ‘улнаф Йог-Сотот! . Вар ‘гар Йог-Сотот Й’ай ‘нг ‘нгах!
Х’і-л ‘геб!!! Бах ‘г-г ‘нлах Йог-Сотот геб ‘л-и ‘х!
Ая нга ‘а гтха ‘ат огтхд ‘аі ‘ф ‘нгахн ‘г—аі ‘й)”.
Любко Дереш. Культ.

Роман вже вийшов другим накладом. Перше видання з’явилося 2002 року, друге 2004. Якщо врахувати, що першопублікація “Культу” була на сторінках “Четверга” чи не 2001 року, тоді цей твір можна вважати таким собі українським бестселером, за яким, кажуть, всі стужилися. Продовжити читання “Кальяновий дереш”

ДОЩ
Коли байдики в напівсмерканні життя вже не байдики,
Коли жінка що поруч в ліжку вже не жадана,
Коли книга не віщує світів навіть в on-line, –
Залишається – “… Ой сіді-ріді-дана…”. Продовжити читання “Дощ”

Х Х Х
По снігу, що порипує,
Ніби, двері відчиняєш
у старій хаті,
де все пахне пусткою,
і самотність танцює
з маленьким чортиком –
я йду у світ
шукати чистої стіни,
щоби всіма кольорами
вимальовувати дідові пісні. Продовжити читання “Поезія Людмили Малкович”