Розглядаючи Косівську школу ткацтва, як явище широкомасштабне, включаємо в це поняття наступні мистецькі процеси. По-перше — це діяльність офіційних закладів, що діяли з кінця ІХ ст. і до наших днів, де можна було здобувати фахову освіту. По-друге — це творчість багаточисельних відомих і невідомих народних майстрів які створили безцінну і бездонну спадщину художнього ткацтва. І з рештою, на сучасному етапі свого розвитку школа ткацтва може розглядатися через призму діяльності Інституту прикладного та декоративного мистецтва в Косові, що дає представників “нової” фахової освіти.
Очевидно, синтез перерахованих форм розвитку школи дає нам можливість скласти уявлення про складний процес її становлення та роль в сучасному декоративно-прикладному мистецтві. Реальним виміром художньої якості продукції школи було і є проникнення в естетичну природу гуцульської мистецької традиції та вміння актуалізувати затерті часом образно – пластичні ідеї. Отже, оглянемося назад і спробуємо панорамно прослідкувати шлях формування косівської школи художнього ткацтва, акцентуючи увагу на основних причинах злетів та падінь на шляху її розвитку. Незаперечна користь такого дослідження допоможе вималювати перспективи подальшого процесу становлення школи на основі наукового переосмислення народного досвіду в галузі художнього ткацтва.
До питання розвитку ткацтва на Косівщині зверталися дослідники різних часів. Це такі відомі як: В.Шухевич, С.Сидорович, Я.Запаско, А.Жук, К.Матейко, О.Никорак, О.Соломченко та багато інших. Їх праці мають велике практичне значення для вивчення питань характеристики типових галузей ткацтва Косівщини.
Вже починаючи з ХVI століття в деяких документах вказується на існування різноманітних пристосувань для виготовлення та обробки тканин.
Очевидно, що природно-геграфічні умови та соціально-економічний фактор були передумовою виникнення ткацького ремесла. Формування і розвиток художніх ознак тканин був зумовлений естетичними потребами населення регіону, прагненням до прикрашання всього, що оточує. Зародження технологічних та мистецьких традицій починається в цей час коли виготовлення тканин було більше життєвою необхідністю ніж естетичною потребою. Ю.Гошко в своїй книзі “Промисли й торгівля в Українських Карпатах XV-XІХ століття” зауважує, що “ткачі поділялись на дві категорії. Перша, найбільш масова, ставилась до ткацтва як до допоміжного занняття й виробляла полотно тільки для власних потреб… Друга, … намагалась навіть в умовах примітивної технології виробляти добротні тканини”.
Сподіваємося, що в поняття “добротні тканини” автор вкладає не тільки технічну якість, але й художні вартості.
Технологічні процеси ткацького промислу на Косівщині до першої половини ХІХ століття зберігали риси, характерні для натурального господарства. До цього часу сформувалися стійкі традиції процесів переробки рослинної і тваринної сировини, виготовлення з них тканих виробів та подальшої їх обробки. Наприклад, унікальним був процес викінчення вовняних тканин, для обробки яких вживалися водяні ступи. На Косівщині вони були майже при кожному млині. Називали їх “фолюшами”. На кінець ХVІІІ століття кожне косівське село мало подібний пристрій для валяння сукон, що використовувалися для пошиття верхнього одягу у гуцулів.
З розвитком капіталістичних відносин від сільського домашнього ткацтва поступово відокремилось ткацтво як ремесло. Воно перестало бути виробництвом для власних потреб і почало приймати форму виробництва на збут. В кожному селі Косівщини поступово стають знаними цілі родини майстрів, що спеціалізуються на виготовленні тканин певного типу на замовлення. Дослідник В.Залозецький, описуючи побут населення с.Річки Косівського повіту, зауважує, що тут кожна жінка-ткаля, кожен чоловік бондар. Таких, що того не вміють, не вважають повноцінними членами громади. Він же описує, що цілі села славились ткацькими виробами: Брустори і Яворів — доморобними сукнами, Тюдів і Річка — запасками і поясами, Косів — полотнами, скатерками, рушниками та веретами. Оскільки до нашого часу дійшли зразки тканих виробів того періоду—можемо стверджувати про формування локальних художніх ознак тканин Косівщини. Так, у лляних і конопляних узорних тканинах того періоду переважав білий колір тла. У вовняних виробах колір фону збагачувався різноманітними відтінками білого, сірого коричневого кольорів, овечого руна. поле народних тканин мало завжди власний фактурний рисунок, що випливав з самої техніки ткання та характеру матеріалу. На косівських запасках відповідно до прямолінійного стилю заповнювали в різному ритмі вузькими поперечними смугами і тільки дві вертикальні заснівки контрастного до тла кольору замикали довші сторони запаски, підкреслюючи цим її видовжену прямокутну форму. Орнамент поясів орієнтувався здебільшого по поздовжній осі і на відміну від попередньої групи тканин формувався перекриттям різнокольорових ниток не піткання, а основи. Тайстри завжди мали дрібніший рисунок, розташований поперечними смугами, які заповнювалися здебільшого геометричними мотивами. На скатертях, що стелилися на стародавні столи, скрині — орнаментальні смуги чергувалися у рівномірному ритмі по всьому полотну.
Ці та інші ознаки збереглися в художніх тканинах і до сьогодні, характеризуючи локальні особливості місцевого ткацтва.
Важливим етапом в розвитку ткацького промислу на Косівщині була організація у 1882 році Ткацького товариства, при якому діяла ткацька школа та майстерні. Товариство ставило собі за мету постачати необхідні ткацькі матеріали й організовувати збут готової продукції своєї членів, що мали оберігати їх від зиску скупників. Статус Товариства зобов’язував стежити за технічною та художньою якістю виробів і впливати на їх піднесення. Однак, в наслідок керування школою іноземними інструкторами останнє зобов’язання було суперечливим щодо діяльності ткацької школи. Художня якість продукції мало враховувала традиції місцевого народного ткацтва. Називаючи себе “гуцульською” мистецько-промислова школа відбирала засоби до існування від промислів у самих гуцулів як творців місцевих традицій.
На тлі масового виробництва яскравою є творчість Романа Горбового, батьки якого з діда-прадіда були косівськими ткачами. З молоком матері він засвоїв успадковане родинне ремесло, що розвинулося на грунті гуцульських традицій. Саме приналежність майстра до місцевих ткачів є наочним свідченням мистецької цінності синтезу місцевого стилю з набутою у школі практикою. Створені Романом
Горбовим декоративні тканини, в яких знайшли своє продовження кращі досягнення і досвід давнього гуцульського ткацтва, збагачені новими авторськими знахідками стали справжньою школою самобутнього художнього ткання для багатьох послідовників майстра.
Цікавим повчальним мистецьким досвідом є співпраця Р.Горбового з львівською майстринею Мартою Баллою, який наглядно демонструє використання традицій в творчій інтерпритації художника. Високохудожня якість створених нами разом тканин несе в собі чистоту місцевої штуки.
Суттєві зміни в якісно кращий бік у ткацькому промислі починають здійснюватися на початку 1020-х років, коли у Косові була заснована спілка “Гуцульське мистецтво”. Дирекція спілки у складі С.ГригоціваЮ, М.Куриляка, В.Лаврівського, д-ра П.Рондяка розпочала офіційну діяльність від 13 вересня 1922 року. Спілка передбачала заснування на базі своїх майстерень школи артистичного гуцульського промислу в різних його галузях, насамперед відділів ткацько-килимарського, керамічного та різьбярського. При спілці передбачалося також відкриття музею зі збіркою кращих виробів народного гуцульського мистецтва. Музей, культивуючи зразки чистого народного мистецтва міг би дуже корисно впливати на спрямування діяльності спілки.
Впродовж десяти років діяльність спілки “Гуцульське мистецтво” спрямовувалося, головним чином, на творення килимів, орієнтованих за технологією виготовлення, фарбниками та орнаментикою на народні зразки.
Згодом (у 1930-х роках) спілка залучила до співпраці професійних митців, видатних художників з метою введення в асортимент килимів з модерновою стилістикою. Так, серед художників, що долучилися творчістю до килимарства, славні імена М.Бутовича, С.Гординського, П.Ковжуна, Р.Лісвоського, Я.Музики, М.Осінчука, П.Холодного, сестер Кульчицьких, В.Крижанівського, А.Гарасимовича. Таким чином реалізовувалася потужна підтримка народного килимарства, здійснювався процес створення “нового”, модерного килима, шляхом творчого процесу на основі давньої мистецької традиції.
Залишається досі відкритим питання про працю і життя Куриленка в Косові. Діяльність Михайла Куриленка, що множилася на ниві гуцульського килимарства не знайшла належної оцінки. Жоден довідник, путівник, жоден дослідник не згадували його імені, не висвітлювали його ініціатив, не знайшли місце для аналізу його практичних цілей, що передбачали піднесення килимарства як важливої галузі народної творчості. Слід, як видається тримати в пам’яті це благородне ім’я й відтворити справжню історію зародження промислу, визначити масштаби зробленого, вивчити самі твори, що мали попит. Потрібні оцінки спільників Куриленка, перших засновників спілки. Спроби такого дослідження здійснюються на кафедрі художнього ткацтва в Косівському Державному інституті прикладного та декоративного мистецтв.
Унікальним явищем в діяльності спілки було використання барвників натурального походження під час фарбування прядива для килимів. В технологічні процеси ткання впроваджувалися художні прийоми меланжування, ембрей, комбінування різнофактурної пряжі. На мистецькі якості килимів вплинуло і освоєння гребінкової техніки ткання, що оновило стилістичне звучання орнаментики. Все це стало основою для створення школи косівського килимарства, традиції якої мало не загинули в період локального “централізму” мистецтва у відомій нам історичний період.
В цей час (1920-1930 р. р.) продовжує розвиватися галузь одягових тканин. В обслуговуванні побутових потреб населення фабрична промисловість перейняла на себе постачання тканинами масового споживання. Тільки за рукотворним ткацтвом збереглася галузь художнього виробництва. Потреба в них була не меншою і деколи відігравала переважаючу роль у виробництві тканин. Зразком тканин для так званого “міського” одягу, що виконувалися на різних ткацьких верстатах є тканина “самоділ”. В ній за рахунок оригінального способу прядіння вовняної нитки утворювалася цікава клітчата структура переплетення основи та піткання. Тканина “самоділ” використовувалася для пошиття чоловічого та жіночого одягу. Вона мала такий значний попит у відпочиваючих та місцевого населення, що під час зимового періоду на невеличких ткацьких підприємствах Косова ткали цілі сувої “самоділу”, а в сезон відпочинку з нього місцеві кравці шили одяг на замовлення.
На сьогоднішній день технологія виготовлення “самоділу” практично втрачена. Зразки фрагментів тканини, що дійшли до нас свідчать про високу культуру виробництва та її художню цінність.
У розвитку народної творчості Косова виняткову роль займає діяльність Ольги Горбової, яка саме в цей період (початок 20-х років) починає працювати на одному з приватних ткацьких підприємств. Вроджене чуття художніх якостей ужиткових тканин, уміння ефектно використати матеріал, розуміння гармонії композиції та вмілий відбір прийомів ткання — стали основою художньої виразності її тканин. В кінцевому результаті Ольга Горбова формує цілу систему принципів декорування, основними рисами якої є поперечно-смугасте компонування декору, меланжування основного поля тканини, підпорядкованість загального колориту одній барві. Свіже сприйняття та творче переосмислення традицій, потужна працездатність стали основними компонентами до успіху її робіт. Побутове призначення кожного конкретного типу тканин зумовлювало форму мотивів, їх величину і співмірність. Горбова облюбовує своїх роботах особливий золотисто-сірий колорит, що вирізняє її тканини з поміж інших.
На матеріалі зразків художнього ткацтва О.Горбової сформована школа ремізно-човникового ткання на Косівщині. Численні технологічні прийоми та характерні засоби виразу використовуються у виробах багатьох сучасних майстрів ткачів.
У 1940 році в Косові була організована школа гуцульських художніх виробів, що мала 5 відділів в тому числі ткацький та килимарський. Німецькі урядові кола намагалися офіційно в рамках державної політики сприяти масовому створенню професійних шкіл з метою подальшої експлуатації вишколеної робочої сили. В тойже час український національно-культурний рух в період окупації з метою розвитку мистецтва вбачав чільну роль Косова в цьому процесі поряд зі Львовом та Глинянами. У той складний час дбати про розвиток національного мистецтва можна було лише у дозволених офіційних рамках і лише опираючись на сівдомі творчі педагогічні сили.
Як бачимо у різні історичні періоди — наприкінці ХІХ століття, у 1910-х, 1930-х, 1940-х р. р. — Косів мав усі передумови стати одним з головних осередків розвитку української мистецької освіти. Ставка національних сил на Косів робилася не випадково, хоча державну підтримку для розвитку шкільництва здобували інші регіональні осередки. Так, в 1954 році, з причин близькості Вижницької та Косівських шкіл прикладного мистецтва, в Косові був закритий відділ килимарства. Закриття відділу на довгі роки спричинило відсутність випуску професійних кадрів для килимового виробництва на Косівщині, яке саме в цей час набувало потенційного розвитку. Однак, навіть перші випуски вихованців навчального закладу мали своє позитивне значення для косівського килимарства. Під керівництвом досвідчених викладачів, одним з яких був професійний майстер Павло Іванович Дзюбей, з класів школи вийшли М.Ганущак, С.Повшук, Й.Джуранюк та інші. Вони продовжили свою творчу діяльність за фахом на килимарських підприємствах Косівщини. Саме в цей період спостерігається певне пожвавлення розвитку ткацтва та килимарства, з’являються нові види удосконалених верстатів та іншого обладнання.
Період 1950-х —1960-х років — це, власне, період організації промислового ткацько-килимарського виробництва. В цей час відновлює роботу художня артіль ім.Т.Шевченка, працівниками якої в основному стають професійні майстри спілки “Гуцульське мистецтво”, що мало не аби який вплив на художні якості виробів.
У 1959 році в Косові був організований художньо-виробничий комбінат художнього фонду України, в якому численні народні майстри-ткачі, та килимарі з багатьох сусідніх сіл почали виготовляти верети, ліжники, килими, серветки, накидки тощо. В своїй основі орнаментика тих виробів зберігала виразні декоративні особливості традиційних гуцульських виробів.
Однак, з соціально-політичними та економічними змінами в державі поступово склалися обставини які вплинули на розвиток ткацького промислу на Косівщині. Гонитва за метрами продукції, здешевлення праці ткачів призвели до загального спрощення способів декорування килимових виробів. Нові технології фарбування сировини, використання дешевих анілінових барв призвели до створення відповідного “синтетичного” колориту виробів, що став характерним для килимів останніх десятиліть. Відсутність професійних кадрів для ткацько-килимарського промислу спричинило багатолітній застій у розвитку кращих традицій ткацтва Косівщини і призвело до бездумного відробляння зразків народного мистецтва. Виник ряд надуманих варіантів композицій, які не відповідали мистецьким, а деколи навіть просто естетичним вимогам.
В 1989 році в Косівському технікумі декоративного та прикладного мистецтва була відновлена діяльність відділу художнє ткацтво. Сьогодні — це кафедра художнього ткацтва в інституті декоративно-прикладного мистецтва. Одним з важливих напрямків діяльності кафедри є вивчення, дослідження та відродження стародавніх традиційних технологій ткацтва Гуцульського регіону з метою впровадження їх в сучасний процес розвитку декоративно-прикладного мистецтва. Принципи навчальних методик, побудовані на засадах вищевказаних напрямків, дають можливість студентам досконало осягнути історичні, технологічні та художні особливості розвитку народного ткацтва, а також націлюють на трансформацію, професійне осмислення та перетворення народного мистецтва в сучасне. Важливим в цьому процесі є збереження “художнього обличчя” регіонального мистецтва. Проте, творчий підхід, а не сліпе копіювання нехай і кращих зразків народного мистецтва лягає в основу діяльності молодих митців.
В результаті науково-дослідницької діяльності кафедри виявилися наступні напрямки роботи викладачів і студентів:
- Відродження технологій фарбування барвниками рослинного походження. В цьому напрямку викладачі та студенти кафедри беруть активну участь в міжнародних пленерах, присвячених проблемам текстилю та збереженню навколишнього середовища. Результатом цієї діяльності можна вважати активізацію популярності в місцевого населення та в споживача тканих виробів, що виконані на основі використання “натуральних” колористик. Якщо декілька десятків років тому місцевий промисел килимарства та ліжникарства відзначався використанням в композиціях анілінових, синтетичних кольорів, то сьогодні модними стали “спокійні”, врівноважені, енергетично цінні кольори природних барв або саморідні кольори овечої шерсті.
- Наступним напрямком роботи кафедри є використання давніх технологій ткацтва килимів, яке дало можливість створити ряд дипломних робіт, що можуть послугувати зразками для введення їх в серійне виробництво. Характерним для них є “народна основа”, використання давніх технологій ткання (техніка “ембрей”, “гребінкова”) та оперування сучасними принципами створення композицій. Новаторством в цій галузі є розширення асортименту килимових виробів – створення різноманітних комплектів, ансамблів.
- Важливим напрямком діяльності кафедри є робота над вивченням принципів декорування народних одягових тканин та створенням нових концепцій розвитку цього виду мистецтва. Основою для експерименту є технологічні особливості ткання, комбінування ткацьких технік, створення засобами тканин певного художнього образу. Дипломні роботи в цій галузі, представлені на захисти останній років, свідчать про певні досягнення кафедри.
Викладацький склад кафедри постійно працює над удосконаленням навчальних дисциплін. В систему методики впроваджуються індивідуалізація процесу навчання – розвиток індивідуальних задатків та здібностей під час творчого пошуку студентів. В якості важливого моменту творчості слід відзначити факт емоційно-образного сприйняття та відтворення джерела творчості (зразків народного мистецтва, природи та ін.).
В цілому діяльність кафедри орієнтована на підготовку фахівців, здатних вирішувати проблеми естетизації сучасного середовища на базі потужних джерел усіх видів народної творчості.
Значення Косівського ткацького осередку вийшло далеко за межі регіонального мистецького явища. В своєму розвитку Косівська ткацька школа не відзначалася безперервним історичним шляхом якогось одного навчального закладу. Процеси становлення локальних художніх традицій мали хвилеподібний характер. Однак, синтез народної творчості та кращих мистецьких сил, в різні періоди надали Косівській школі ткацтва загально-українського значення.
В.Дутка-Жаворонкова
(завідувач кафедрою ткацтва КДІПДМ)
