Автор: Алкос

Василь Герасим‘юк – поет, кіносценарист

Народився 18 серпня 1956 року в Караганді. Дитинство провів у Прокураві. Живе і працює у Києві. Автор поетичних книг: “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1990), “Діти трепети” (1991), “Осінні пси Карпат: Із лірики вісімдесятих” (1998), “Серпень за старим стилем” (2000) та ін.  Член літературної майстерні “Пси святого Юра”. Лауреат премії “Благовіст” та Національної премії імені Т. Шевченка.

Поет Іван Андрусяк у двадцятилітньому віці збагнув:

Наші долі криві,
як дорога на Пістинь.

Різні асоціації викликають ці рядки. Для мене все починається з того, що у Пістині жив Олекса Бахметюк – один із найнеобхідніших на Гуцульщині гуцулів. Після нього гірська кераміка стала радісним мистецтвом, щоправда, почала називатися не пістинською, а косівською. Продовжити читання “Дорогою на Пістинь”

х х х
Таврує вічність дух,
П‘яніє слово, заковане в броню культури
І, непробивши масками ревнивих слуг,
В вустах пророка запеклися сури.

Х х х
Тужливо плаче дощ на тлі кімнатних снів.
Божественна комедія оторопіла на вустах трембіти.
Стакан горілки викличе натхнення із скептичних слів,
І крик афіш обсипле штучними зірками одяг неофітів. Продовжити читання “Блукання Духу”

Богдан Романишин – художник, поет
Народився 25 травня 1952 року в с. Маринопіль Галицького району на Івано-Франківщині. Закінчив Донецьке шахтарське училище (1970) та Косівський технікум народних художніх промислів (1979). Учасник обласних та республіканських виставок (живопис). В 2003 році з’явилася друком його дебютна поетично-мистецька книга “Різцем і пензлем і пером”

Х х х
Місяць
на хресті
вікна –
зелень
ночі Продовжити читання “Із збірки “Калиновий Вакх””

Мені пригадалася школа початку 70–х років, коли до нас на урок літератури прийшов інспектор  райвно. Учитель захотів показати, що учні 4 класу пройшли добру школу атеїстичного  виховання, — недаремно ж на різні релігійні свята за нами ганялися вчителі довкола церкви — і запитав у нас: “Чого люди святкують так звані Різдвяні свята?”, очікуючи відповіді про народні пережитки. На що я швидко підняв руку і відповів: “Тому що тоді народився Ісус Христос!”. Треба було бачити реакцію вчителя та інспектора. Вже тоді я зрозумів, — щось негаразд у нас  із правдою. Виявляється, вона не потрібна, принаймні не потрібна у тій мірі, і в тому форматі, які складають її внутрішню суть…

Цей випадок мене мало чого навчив, бо я і далі говорив правду тоді, коли її найменше хотіли чути. Поки не зловив себе на тому, що якоїсь правди про себе я теж не хочу чути. Це позбавило мене ореолу правдолюбця, але не перекреслило внутрішнього бажання шукати і говорити правду. І якщо я це роблю не завжди, — на жаль, я це роблю не завжди, — то тільки тому, щоби не виглядати кращим чи гіршим за інших. Продовжити читання “Порнографічна сутність правди”