МИКОЛА БЛИЗНЮК
народився 3 грудня 1947 року в с. Старих Кутах Косівського району на Івано-Франківщині.Поетичні твори друкувалися в газетах “Радянська Гуцульщина”, “Гуцульський край”, “Криця”, “Освітянський вісник”, “Обрій”, “Комсомольський прапор”, “Прикарпатська правда”, “Молодий буковинець”, “Молодь України” журналах – “Гуцульщина”, “Малятко”. “Дзвіночок” та ін.
Автор збірок віршів: “Окрилені гори” (1991), “Чугайстрова криниця” (1996), “Олекса Довбуш” (1999), “Чудасія” (2000), “Сонцевіри” (2000), “Художник Мурчик” (2002).
ВОРОНА
Намальована Ворона
Наче сажа: чорна-чорна.
Їй зізнавсь малий Мирон:
– Я таких боюсь ворон.
І закаркала Ворона:
– На малюнку я зачорна.
НЕЗДОГАДЛИВА КИЦЯ
Кицю я намалював
Не окату, як сова.
Показав малюнок киці.
Мружить кішечка очиці,
Щось муркоче про своє
І себе не впізнає.
ПІДКАЗАВ
Дуже гострі зуби в Білки,
Їх сама не знає скільки.
Зуби як порахувати?
Зайчик підказав вухатий:
– Знай, найкраще перед сном
Тільки спритним язичком.
ТІСНО
Білочці сказав Грибок:
– Я не хочу в козубок.
Ти мене найшла запізно,
В козубку й без мене тісно.
ЧУТЛИВА БІЛКА
Дятел тукав за вікном –
Спала непробудним сном.
Стукала тихеньло гілка –
І відкрила очі Білка.
НЕ ЗЛЯКАВСЬ
Соромливі Сироїжки
В листячко ховають ніжки.
Підберезники в траві
Вбрали шапочки нові.
Білочка на землю: стриб!
Не злякавсь пузатий Гриб,
Дуже, дуже він зрадів –
Вперше Білочку уздрів.
ДЗВІНЯЧКА
По камміннях з року в рік
Весело дзвенить потік.
Весело завжди йому –
Звуть Дзвінячкою тому.
ПОТІЧОК
Швидко потічок біжить,
І всміхається блакить,
По каміннях скаче,
Грається неначе.
СВІЧКА
Не купляв Комарик свічку
В непроглядну тиху нічку.
Сів кмітливий на листок
Замість свічки – світлячок.
ЗЛИЙ КОМАР
Злиться на Джмеля Комар:
– З нього користі нема.
Знову промарнує день, –
Не пищить, лише гуде.
ДВІЙОЧНИК
В школі посеред болота
Знову вчитись неохота.
Під листком сховавсь школярик,
Перший двійошник – Комарик.
ДІД
Роздратований, сердитий
Згорбивсь під землею Кріт.
Глибоко не може рити:
По роках давно вже дід.
ПОСТАРАЛАСЯ
На хвості приносить джріжджі
(Продають на роздоріжжі),
В чорного, як ніч, Шпака
Біла, як сніги, мука.
Постаралася проворна,
Хліб смачний спекла Ворона:
Звірям вистачить усім.
Вихвалявся Кабанище:
– В мене не малий ротище,
Хліба я найбільше з’їм.
ВОРОНА
У Ворони чорне пір’я
Викликає недовір’я.
Думає не так Ворона:
Я принадна й не потворна.
ТО НЕ Я
Розсмішив Вухань Ворону:
Білу снив її, не чорну.
– То не я, – сміється тихо, –
– Снилася тобі Зайчиха.
РОЗУМНА
Плаче у ночі оката:
Непереливки сові,
В неї розуму багато –
Не вмістити в голові.
Похилилась голова –
Більше важить ніж Сова.
СПОСТЕРЕЖЛИВА СОВА
Бачила вночі Сова,
В лісі як росте трава,
Як з травою теж підріс
У задумі тихий ліс.
НЕ МОЇ
Бідкається Їжачок:
Всіх не бачу колючок,
Не мої вони неначе…
Сів на мох і тихо плаче.
ХВОРИЙ ЇЖАЧОК
Дуже хворий Їжачок,
Як згорнувся у клубок
В листячко сховав свій носик –
Грип по лісі не розносить.
