Поезія Василя Гостюка

ВАСИЛЬ ГОСТЮК
народився 28 квітня 1953 року в с.Хімчин і на Косівщині (Івано-Франківська область).
Закінчив Чернівецький держуніверситет. Педагог. Живе і працює в Косові. Лауреат Всеукраїнського фестивалю сучасної української пісні «Пісенний вернісаж».

Пісні на його слова часто звучать на радіо і телебаченні, їх виконують народні та заслужені артисти України, лауреати пісенних фестивалів та конкурсів. Автор поетичних збірок «А  липи цвітуть» (2000)  та  «Сонце на хмарі» (2001).

Колись:
Розійшлися
усі
полюбовно.
Не годиться
годитися з братом
про все
Ласе  телятко…
Пасе…

У нас:
На безриб’ї,
як кажуть,
є  рибою й рак.
Тому
взяли  гроші
за рибу,
а  м’ясо –
віддали за так.

Від себе:
Скільки зиску із цього?
(Сказав би тобі!)
Не більше
й не менше,
ніж груш на вербі.

Х Х Х

М. Н. В.

Коли вб’єте в собі того слугу-раба?
Бо правду вбити можете з готовністю.
У ницості людській злоба
Із вашою межує совістю.

Чию в ганьбі ви душу вішали на тин?
З своєї волі, чи того добродія?
Там правди було на алтин,
А ви – радій! Впіймали злодія.

То хто ж до вічності проскласти має міст,
Як вашу душу точать міжусобиці?
… Співають в церкві акафіст
На честь святої Богородиці.

Х Х Х
Знову душа заголосить,
Як вишумить хміль з голови.
І падають, падають роси –
Посріблені сльози трави.

Х Х Х
Ляже провина на плечі,
Чується стукіт рідної крові.
Зойкнув стомлений вечір
Від моєї любові.

Х Х Х
Візьму і в хату занесу
Сухих осінніх стебел…
Вони мені без пересуд
Розказують про тебе.

Х Х Х
Зривається думка, мов птах,
Заведені серця удари.
Життя – то  не сни в кольорах,
А Всесвіту вічні пульсари.

Х Х Х
Дивися, кохана, як грається світ,
Як хмари пливуть в небокраї.
О, скільки прожили ми літ,
Ще більше ізвідали таїн.

Послухай, кохана, як падає сніг,
Як вітер шумить на прощання.
На серці карбується слід
Від болю, розлук і чекання.

Не змірять, кохана, нам серцебиття,
Як річка спішить у неспокій.
І губиться пісня життя,
І мрії стають одинокі.

ЦИКЛ ДОЦІЛЬНОСТІ
Любов,
спотворена роками
у марновірстві часу
вгледіла раба
у надрах Геї,
під ногами,
в потойбічності
таємниці свого покликання.

Народжений плід
її  розуму-серця,
що купався
у хвилях
незримого океану
реальності
повернуто
в Пітьму.

Чи не стане
Людина
реліктом
у лабіринтах очевидності?

Та хочеться
умовність думки
охопити всебуттєвистю
наповнити
змістом:
любов’ю і радістю
вічний океан
прозрінь,
суєти і хаосу.

Та чи повернеться
Ріка
до джерела
і чи не випаде
Людина
Із Циклу Доцільності?
Це  безконечна
роз’язка вузлів,
що поставлені
перед Духом,
Розумом
і серцем.

Дух
народжує реальність,
розум – мудрість,
серце – любов.

…………………………………..

Нам треба жити!

ІЗ ЦИКЛУ «ЦІЛУНКИ ПРИРОДИ»
Х Х Х
Це  не зима
це  болото
зимою й не пахне тут.
Стоїть слуп одиноко
ніби зчорнілий труп.
Це не зима не покрова
це  трава – не покрита гола.
Це не ти
чорна як ніч
ти не можеш бути.
У хаті…
під опецком…
прути.

Х Х Х
Напльовано
в душу.
Харкнуто
межи очі
а дідько на дроті
як на струні
дурно регоче.

Х Х Х
Ми в житті як на коні
галопом
а газдиня порєдна під тином
з хлопом
і в хаті кириня
як під плотом
а ми далі…
галопом.

Х Х Х
Природа спустошена
душа – опустошена, –
нема каяття
бо
життя у зародженні самого
Життя.
………………………
Це не тільки слова
і не  просто цілунки
це – єдність тіла і думки.

Share


Написати коментар