Ігор Маковійчук
народився в 1967 році на Косівщині. Закінчив Чернівецький будівельний технікум та Київський інститут народного господарства.
Дипломант VІІІ-го та лауреат ІХ Міжнародного конкурсу читців ім. Т. Г. Шевченка. Тексти друкувалися в періодичних виданнях.
Х Х Х
Ніч. Узгодженість, тиша і спокій.
Срібні зорі в сузір`ях вкравають небесний екран.
Перламутровий місяць – ліхтар омиває пітьму.
Сам не знаю чому… сам не знаю чому…
Все прекрасно б, якби все прекрасно, без болю і ран.
Проплива караван загадкових небесних потоків,
І без відліку кроків йду вночі й потрапляюю у день.
Хто шукає, той знайде. Тільки що означатиме спокій
Не вночі, а у день? Не вночі, а крізь вічність…
Х ХХ
На душу накотилася сльоза,
Хоч нібито не чоловіча спрва.
Можливо й правда. Лиш нещад грози,
Біль блискавки і метастаз невіри
Без міри розповзається в мені.
Скажи, чи є в житті щось крім подівй,
Нещирих дій, оманливих ілюзій,
Невірних друзів і розчарувань?
Запитую. Слова ковтає простір
І щось до неба зводить погляд мій.
Скажи, чи є в житті?..
ДВІ КРАПЛИНИ ДОЩУ
Понад морок подій сяйвом спалених літ
Спомин пише етюд на осінньому тлі.
Наче ми – ти і я – два щасливих крила
Ще кружляєм у феєріх мрій.
Понад морок подій ностальгійним вінцем
Ще без щему в душі ми згадаємо все.
Та холодним дощем, наших доль упродовж,
Обірветься політ і залишиться дощ.
Нас ніхто не вберіг, нас ніхто не почув.
Ти і я в цім житті – дві краплинки дощу.
Розминулись між хмар, обдуривши любов,
І упали у ніч, щоб уже не зійтись.
Світ не знає чудес, біль не знає жалю.
П`яний дощ за вікном і стікають по склу,
Заблукавши у сні, загубивши межу,
На нічному вікні дві краплинки дощу.
Х Х Х
Ти – мрія, я – мрійник.
Ти – фарби, я – пензель.
Ти – муза, я – вірші.
Ти – сльози, я – око.
Художник – творець випромінює кроки.
Ти – та, що чекає, я – той, що іде.
Крізь вічність: “Діждися”.
Крізь вічність: “Дійти”.
Крізь вічність у вічність –
Прозорість, безмежжя,
Та час-океан б`ється об узбережжя
А доля між нами не зводить мости.
І мрії – лиш мрії,
Казки – лиш казки,
І вірші – лиш вірші –
Відлуння сльози
Та тільки молю, не вдагайся у прозу
Лишень задля того, що шлях наш такий.
