Як визначити жанр цього твору? Пародія. Сатира. Гротеск. Іронія. Комедія. Драма. Трагедія. Комікотрагедія… Що це таке взагалі і про що? Порнографія. Чорнуха. Гидота. Посталкогольні, передалкогольні, тут–і–зараз алкогольні марення? Сюрреалістична блювотина. Все зразу і нічого. Аби не страждати псевдоцнотливістю і показним пуританством, — погляньмо на себе в дзеркало і ще раз (нехай це нас в черговий раз приведе до розладу шлунка) нагадаємо, у якому світі ми живемо.
Коли я читав “Місію Фантома” Сашка Стусенка, то у голові тільки й крутилося: хто ж це надрукує?!. Але чим ближче я був до закінчення читання, тим більше розумів, що надрукувати повість обов’язково потрібно. Навіть, якщо її сприймуть не так чи зовсім не сприймуть. Повість потрібно надрукувати хоча б тому, аби знали, що у нас є автор, якого ще болить життя, хоча й побачив він його із заднього ходу.
Про Сашка Стусенка тільки й скажу, що він має 25 років, є автором 2 книг, є лауреатом 2 премій (одна з них точно — “Благовіст”), і навіть є члєном НСПУ (“це фантастика”, — як іронізує мій семирічний син, повторюючи телевізійну рекламу). Який має стосунок особиста інформація до повісті? Безпосередній. Бо Сашко є одним із найяскравіших письменників молодого покоління. Одним із найсправжнісіньких, — не глянцевих епігонів Андруховича — у своєму таланті й безталанні. У гоголівському сміхові крізь сльози (а його “Місія Фантома” виходить із традиції “Мертвих душ”). У геніальному божевіллі Данила Хармса (опосередковані перегуки — смислові, мовні — із творчістю цього найпара-доксальнішого й найірраціональнішого російського письменника першої половини ХХ ст. очевидні).
У цьому авторському “Об’явленні” — паралель, можливо невдала, але аж ніяк не богохульська — показаний світ як даність; світ, якого творцями (мерцями) є ми; світ, який є нами (якими сьогодні є ми).
Не знаю. Але мої відчуття і моє сприйняття твору змінювалося щосторінки. Я сердився на автора за його майже порнографічно–фізіологічний натуралізм. Я погоджувався з ним і радів за нього, що він не побоявся називати речі своїми іменами.
Чи сказав Сашко ту правду, яку всі знаємо і мовчимо? Сказав. Гостро і відверто. Аж трохи дивно, що він це все–таки сказав.
“Місія Фантома” — твір суперечливий і контроверзійний. Це повість–виклик. Насамперед собі. Це повість–надія. Насамперед для себе. Накінець — це просто повість, яку можна сприймати як завгодно чи не сприймати зовсім. Найголовніше, що вона все–таки написана.
Євген Баран
