Дорогою на Пістинь

Василь Герасим‘юк – поет, кіносценарист

Народився 18 серпня 1956 року в Караганді. Дитинство провів у Прокураві. Живе і працює у Києві. Автор поетичних книг: “Смереки” (1982), “Потоки” (1986), “Космацький узір” (1990), “Діти трепети” (1991), “Осінні пси Карпат: Із лірики вісімдесятих” (1998), “Серпень за старим стилем” (2000) та ін.  Член літературної майстерні “Пси святого Юра”. Лауреат премії “Благовіст” та Національної премії імені Т. Шевченка.

Поет Іван Андрусяк у двадцятилітньому віці збагнув:

Наші долі криві,
як дорога на Пістинь.

Різні асоціації викликають ці рядки. Для мене все починається з того, що у Пістині жив Олекса Бахметюк – один із найнеобхідніших на Гуцульщині гуцулів. Після нього гірська кераміка стала радісним мистецтвом, щоправда, почала називатися не пістинською, а косівською. Продовжити читання “Дорогою на Пістинь”

Блукання Духу

х х х
Таврує вічність дух,
П‘яніє слово, заковане в броню культури
І, непробивши масками ревнивих слуг,
В вустах пророка запеклися сури.

Х х х
Тужливо плаче дощ на тлі кімнатних снів.
Божественна комедія оторопіла на вустах трембіти.
Стакан горілки викличе натхнення із скептичних слів,
І крик афіш обсипле штучними зірками одяг неофітів. Продовжити читання “Блукання Духу”

Із збірки “Калиновий Вакх”

Богдан Романишин – художник, поет
Народився 25 травня 1952 року в с. Маринопіль Галицького району на Івано-Франківщині. Закінчив Донецьке шахтарське училище (1970) та Косівський технікум народних художніх промислів (1979). Учасник обласних та республіканських виставок (живопис). В 2003 році з’явилася друком його дебютна поетично-мистецька книга “Різцем і пензлем і пером”

Х х х
Місяць
на хресті
вікна –
зелень
ночі Продовжити читання “Із збірки “Калиновий Вакх””

Порнографічна сутність правди

Мені пригадалася школа початку 70–х років, коли до нас на урок літератури прийшов інспектор  райвно. Учитель захотів показати, що учні 4 класу пройшли добру школу атеїстичного  виховання, — недаремно ж на різні релігійні свята за нами ганялися вчителі довкола церкви — і запитав у нас: “Чого люди святкують так звані Різдвяні свята?”, очікуючи відповіді про народні пережитки. На що я швидко підняв руку і відповів: “Тому що тоді народився Ісус Христос!”. Треба було бачити реакцію вчителя та інспектора. Вже тоді я зрозумів, — щось негаразд у нас  із правдою. Виявляється, вона не потрібна, принаймні не потрібна у тій мірі, і в тому форматі, які складають її внутрішню суть…

Цей випадок мене мало чого навчив, бо я і далі говорив правду тоді, коли її найменше хотіли чути. Поки не зловив себе на тому, що якоїсь правди про себе я теж не хочу чути. Це позбавило мене ореолу правдолюбця, але не перекреслило внутрішнього бажання шукати і говорити правду. І якщо я це роблю не завжди, — на жаль, я це роблю не завжди, — то тільки тому, щоби не виглядати кращим чи гіршим за інших. Продовжити читання “Порнографічна сутність правди”

«…Ти літаєш навіть нині…»

Балачки про безпристрасність критики – не більше ніж балачки. Насправді вона, ця перехвалена безпристрасність, починається й закінчується побіля текстів, які апріорі тобі байдужі, які не зачіпають за живе, не беруть за душу. Коли ж нарешті (а це, звісно ж, буває напрочуд рідко) виходить книжка, здатна схвилювати, вразити, дістати до глибини душі, – вона й сприймається дещо інакше, ніж просто текст: нею переймаєшся, її любиш або ненавидиш, але будь ти хоч найостатнішим критиком, а безпристрасно говорити про неї не зможеш.

Я чекав нової книжки Василя Герасим’юка. Вірив у неї і… хвилювався за неї. Занадто сильним, занадто стійким і глибоким залишилося моє враження від Герасим’юкових «Дітей трепети». Попри всі «віяння моди», пошуки й метання, концепції та їх відсутність, останнє десятиліття української поезії для багатьох, кому література направду небайдужа, пройшло під знаком саме цієї книжки – настільки посутні речі зумів у ній поет сказати, настільки глибоко проникнув у суть речей вічних. Мало того: дійсно небайдужі, гадаю, охоче погодяться, що протягом цього десятиліття з’явилася ще тільки одна поетична книжка, ознаменована дещо іншими за своєю природою, але настільки ж глибокими й посутніми художніми відкриттями – «Діва Обида» Ігоря Римарука. Продовжити читання “«…Ти літаєш навіть нині…»”

Потомки орлиного роду

ВАСИЛЬ СТЕФ’ЮК
Народився 20 вересня 1924 року в с.Рожнів. Театрознавець. Закінчив Київський театральний інститут імені І. Карпенка-Карого у 1984 році. Дослідник історії гуцульського театру Гната Хоткевича. Один із авторів збірника «Гнат Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини.» (К. 1994). Записав спогади акторів театру І. Ілійчука,  Д. Минайлюка, Д. Ясельського. Автор понад 100 статей про Гната Хоткевича і українських акторів з Гуцульщини у журналах та газетах: «Новини кіно», «Народна творчість та етнографія», «Жовтень», «Писанка», «Гуцульська школа», «Прикарпатьська правда», «Галичина», «Радянська гуцульщина»… Написав також сценарії «Інтелігентка», «Полонинський засів», «Полонинські співаночки», «Верховино, світку ти наш», «Кінець страждання» та інші.  Автор монографії «Керманич гуцульського театру».

Потомки орлиного роду

Дійові особи:

  1. Микола Орлюк – напівпідпільник, учасник Гуцульського повстання, років 40.
  2. Калина – його дружина, років 35.
  3. Михайло – їх син, років 18.
  4. Аничка – його наречена, років 17.

Дія відбувається на Гуцульщині  в провесняну пору 1939 року. Привабливий  інтер’єр гуцульської хати. Продовжити читання “Потомки орлиного роду”