Місія фантома

Олександр Стусенко

Ти лежав горілиць і прокинувся в надії глянути ліворуч. Глянути ліворуч, аби побачити величезне квадратне дзеркало. І себе в ньому. Аби вкотре сказати: “Боже-боже, з ким я зв’язався!..” Як кажеш завжди, коли бачиш у тому дзеркалі свою запухлу мордяку – після вчорашнього. Після перманентного вчорашнього, яке, власне, вчорашнім і не є, бо повторюється щодня, повторюється так часто, що складається враження, наче воно триває, просто іноді послаблюючись, а іноді – посилюючись. Пульсує, і цим пульсуванням визначається твоє життя.

Це дзеркало таке велике, що у вашій кубічній (іноді – сферичній, а іноді – лабіринтоподібній) гуртожитській кімнаті його просто ніде було повісити, тому його поставили біля стіни за твоїм ліжком. Перевертаючись уночі, ти ніколи не падав у задзеркалля, бо з перегаром туди не пускають. Там і своїх таких вистачає, вони з радістю ними поділилися б, та не знають, як їх перекинути по цей бік дзеркала.
Продовжити читання “Місія фантома”

Книга, написана серцем

Іван Мисюк

Григорук Аделя. Микола Близнюк. Нарис творчості. – Косів: Писаний Камінь, 2006. – 140 с.

Вихід у світ нової книжки – це, передусім, радість для автора і книговидавця. Заодно – це не буденна подія для шанувальників красного письменства й широкого кола читачів. У березні 2006 року завдяки сприянню відомого книговидавця, директора видавництва „Писаний Камінь”, депутата обласної ради М. Д. Павлюка з’явилась на світ Божий книга заслуженого працівника освіти України Аделі Григорук „Микола Близнюк. Нарис творчості”. Аделя Григорук – філолог, літературний критик. Її статті друкувались у вітчизняній та зарубіжній пресі, наукових виданнях. Вона досліджувала творчість Тараса Мельничука, Богдана Радиша, Івана Бойчука, Ольги Базалії, Ліліани Косановської, Омеляна Лупула, Василя Гостюка, Дмитра Арсенича та ін.
Продовжити читання “Книга, написана серцем”

Хто впізнає мене по блиску листя? Або стигла позолота неочікуваних конфігурацій Миколи Воробйова

Анна Харченко

Воробйов М. П. Оманливий оркестр (Конфігурації): Поезії, щоденникові записи. – К.: Вид. центр “Просвіта”, 2006. – 192 с.

Щоб об’єднатися із простором,
треба заповнити його собою.
М. Воробйов

Художній простір сучасного поета Миколи Воробйова – простір багатовимірний, глибоко метафоричний, тому це простір для втаємничених у логос. У ньому представлені різні літературні амплуа поета: від “слуги півонії” (самовизначення), “чорторийського блукальця”, “доглядача фіалок і води”, “хранителя променів і ожини” (визначення В. Моренця)1 до “видатного лірика і гуманіста”2 . А, може, і навпаки. Проте всі літературознавці говорять про натурфілософську основу світогляду та особливо тонке світло- та світовідчуття поета Миколи Воробйова як представника Київської поетичної школи.
Продовжити читання “Хто впізнає мене по блиску листя? Або стигла позолота неочікуваних конфігурацій Миколи Воробйова”

З цього можна зробити кілька дисертацій

Олександр Стусенко

Бідолашні дослідники літератури в гонитві за кандидатськими дипломами встосоте досліджують українсько-польські зв’язки чи національний елемент у прозі Гоголя, вишпортують з архівів давно й заслужено забуті імена, підносячи їх у своїх дослідженнях ледь не до рівня геніїв тієї чи іншої доби, або ж укотре смакують давно зужиту постструктуралістську термінологію… Тоді як останнім часом у нашій літературі з’явився масив текстів, що вже своєю присутністю поставив ряд цікавих питань, якими літературознавцям давно вже час зайнятися впритул. У цій статті я спробую ті питання сформулювати, з тим, щоб дослідникам сучасної літератури, а також принагідним критикам підняти вії на таке явище як “молодіжний роман”.
Продовжити читання “З цього можна зробити кілька дисертацій”

«Література — це перш за все люди…»

Ігор Мочкодан

«А все ж таки цікаве заняття — література! Можеш і взагалі нічого не робити, та все одно заклопотаний нею, і тільки нею!» — так говорить про мистецтво слова критик Володимир Брюгген в одній зі своїх статей збірки «Люди і книги» (Харків: Майдан, 2006. — 142 с.). І справді, коли вдуматися, то дійдеш висновку, що література — це не лише письменники, та художні твори. Література — це процес, який притягує до себе якнайбільше коло людей. Звичайно, їх поділяють на дві великі групи: творці (або ж митці) і читачі. Перші пропонують свій погляд на світ, бачення реальної дійсності (хоча й часто з ірреальної точки зору), своє вирішення або й створення тих чи інших проблем. Другі ж сприймають запропоноване, погоджуються або відкидають певні думки, і, таким чином, налагоджується зв’язок між автором і читачем. Оскільки далі мова піде про літературну критику, то варто сказати, що будь-який читач вже є першокритиком літературного твору. Відмінність між ним і літературним критиком полягає тільки в тому, що останній аналізує твір на більш свідомому рівні, виважено порівнює його з іншими і визначає місце цього твору в контексті мистецтва.
Продовжити читання “«Література — це перш за все люди…»”

Роман Степана Процюка “Тотем”: герої, проблематика

Тарас Гросевич

Критичної літератури про роман “Тотем» на даний час в сучасному літературознавстві небагато. Серед найбільш вагомих статей можна виділити рецензію на «Тотем» Івана Андрусяка з акцентом на психоаналітичній основі роману; Євгена Барана з наголосом на морально-дидактичній тематиці твору; Ігоря Бондаря-Терещенка з його баченням перверзійно-інтимного; Віктора Мельника з наданням «Тотему» історичної та символічної значущості.

За об’єкт свого дослідження я обрав роман «Тотем» саме тому, що в ньому автор порушив такі актуальні проблеми, як залежність від ідолопоклоніння, фальшивий патріотизм, деградація особистості під впливом психотропів, обожнення почуттів.
Продовжити читання “Роман Степана Процюка “Тотем”: герої, проблематика”