“Cамотністю вимірюю себе”

Тетяна П’янкова. Заплакане щастя: Вірші. — Івано–Франківськ: Нова Зоря, 2003. — 88 с.

Це вже не рецензія, хоча б тому, що поетична збірка Тані П’янкової датована ще 20_03 роком, хоча з’явилася, якщо не помиляюся, на початку 2004 року. Назвемо це розмовою про книжку. А оскільки рецензій на неї ніхто не писав, тож це буде і своєрідна форма реклами книжки і авторки. За приципом краще пізно, ніж ніколи.

Не знаю, чому я не прочитав книжку відразу. Можливо, збила з пантелику назва — невдала і сентиментально–романтична. Подумав собі, що це така собі білялітературна провінційщина. Не додала наснаги прочитанню ні фотографія авторки — такий собі варіант тінейджерського образу П’єро, заплаканого і розчуленого; ні передмова Василя Олійника — надто вже схематична, хоча і написана з кращих міркувань.
Продовжити читання ““Cамотністю вимірюю себе””

Біла тиша і біла печаль…

Оксана Тебешевська. Тиша немовлених слів: Поезії / Передмова Миколи Васильчука. — Коломия: Вік, 2006. — 72 с.

Про цього автора я чув давно, так склалося, що це було пов’язано із моїм викладацтвом. Є у моїй бібліотеці й дві попередні книжечки Оксани Тебешевської (поетична збірка “На березі долі”, 1997; прозова книжечка “Про що мовчить Михайлова скрипка” з передмовою Володимира Полєка, 1999). І ось маємо вже третю (“Бог тройцю любить”, — кажуть люде) — поетичну збірку “Тиша немовлених слів”, до якої написав передмову коломийський бібліограф і поет, член НСПУ Микола Васильчук. Сама Оксана Тебешевська є вчителем української мови і літератури, а віднедавна ще й заслуженим вчителем України. Вже цей невеличкий перелік її творчої і професійної біографії викликає у мене повагу. Бо я ще не забув, що це таке — бути вчителем української мови і літератури. А щоб бути ним і ще, навіть, читати, — такому вчителеві вже можна ставити пам’ятника. Про такого вчителя, що ще й сам пише художні твори, — я мовчу і боюся наврочити…
Продовжити читання “Біла тиша і біла печаль…”

Точні квадрати слів

Василь Мойсишин. Тірас. — Івано–Франківськ: Лілея–НВ, 2000. — 92 с.; Василь Мойсишин. Бескид. — Івано–Франківськ: Лілея–НВ, 2006. — 94 с.

Назву до розмови про поетичні збірки івано–франківця Василя Мойсишина я перефразував із його ж циклу “Точні квадрати літ”. Спочатку була спокуса назвати рядком із вірша цього ж автора “Житній колос” — цикл “З вічевого майдану” (обидва цикли із збірки “Тірас”): “Вісь моєї землі — житній колос!”. Однак, ця назва звужувала б уявлення про тематичний, світоглядний, естетичний принципи творчості. Зводила б їх до рустикальної традиції, такої чомусь не модної на тлі сучасних “андрогінних” словоблудів (чомусь відразу згадався Максим Рильський з його афористичною фразою: “Куди приходить мода, там умирає муза”). До того ж, назви збірок “Тірас” і “Бескид”, без жанрового означника, швидше нагадують якісь природознавчі дослідження, що теж виглядає далеким від селянського дискурсу. Хоча, коли вже у першому вірші збірки “Тірас” (“Вождь Одонацер”) подається авторська примітка, що “Тірас” — це не черговий єшкілєвський монстр із станіславських підворітень, а давня назва річки Дністер, тому цілком об’єктивно поетичний доробок Василя Мойсишина можна зарахувати до української віршової традиції з її домінуванням культурологічних образів і мотивів.
Продовжити читання “Точні квадрати слів”

Лише до сонця мій крок і пісня!

Орися Яхневич. Крізь час і простір: Поезії. Вибране / Передмова Петра Сороки. — Тернопіль: Джура, 2005. — 236 с.

Поетичне вибране Орисі Яхневич ще раз переконує мене, що у поезії, крім самої поезії, головним залишався і залишається високий дух. Ми можемо говорити про поезію що хочемо і як хочемо; ми можемо висловлювати свої міркування про те, що є поезія і чим вона є; ми можемо сперечатися про межу естетичного у поезії; давати безапеляційну оцінку тим чи іншим авторам. Але в якийсь із моментів з’являється книга, і всі наші мудрі й доречні розмови/суперечки про поезію і поетичне стають смішними і непотрібними. А все тому, що автором цієї книги є людина, яка своїм життям, своєю долею завдає поразки голій естетиці й вкотре доказує літературним хомам–невірним, що Автор нікуди не подівся, що всі плітки про його смерть перебільшені, і що саме він — Автор — є головним естетичним критерієм написаних ним же книг.
Продовжити читання “Лише до сонця мій крок і пісня!”

Зійшовся клином світ мій в Чорногорі

Богдан Радиш–Маринюк. Гуцулівія: Поезії. — Косів: Писаний Камінь, 2006. — 188 с.

Про кого з прикарпатських авторів можна сказати “гуцульський поет”, так це про Богдана Радиша–Маринюка із Косова. Перша поетична збірка цього автора вийшла ще 1979 року і називалася “День творення”. Поетичний дебют був пізнім, у 45 років. За цей період у поетичному доробку Богдана Радиша–Маринюка близько 20 поетичних книг і тема Гуцульщини у них є наскрізною. Ось і остання, за часом виходу, поетична книга Богдана Радиша–Маринюка має назву“Гуцулівія”. До слова, коли поета запитували, чому саме “Гуцулівія”, то він відповів просто: “Це моє. Так мені воно бачиться”:

Не приказка, не казка, не прислів’я,
Не королівство злого короля,
А серед снів легенда — Гуцулівія,
Під місяцем — вода, вогонь, земля.
(“Гуцулівія”)
Продовжити читання “Зійшовся клином світ мій в Чорногорі”

… ще один запис до власного щоденника…

Баран Є. Читацький щоденник — 2005. — Тернопіль: „СорокА”, 2006. – 104 с.

Баран Є. Навздогін дев‘яностим… /Проза бібліофіла (Серія „Інша критика”). — Івано-Франківськ: Типовіт, 2006.  — 200 с.

Не люблю я критику, особливо ту, що стосується українського літературного поточного процесу. І справа не в тому, що вона не хороша чи не фахова, — просто вже якось традиційно так склалося, що колеги по перу, пишучи рецензії на книги інших колег по перу, говорять як про мертвих — або добре, або (самі знаєте що). Та й, врешті, і сама літературна рецензія останнім часом звелася на пси і вже не зовсім рецензія, а хіба що думки з приводу. А хіба може бути розмова однієї живої істоти (людини-критика) щодо іншої живої істоти — книги (мається на ввазі  традиційне твердження, що художні твори живуть поміж нас тоді, коли вони не тільки прочитуються, жваво обговорюються, а й закарбовуються в підсвідомості, про що в творах неодноразово твердили і твердять письменники-фантасти) результативною, коли тої розмови фактично не відбувається?

Продовжити читання “… ще один запис до власного щоденника…”