Листи з провінції… “На деревню дедушке”

Марія Якубовська. У дзеркалі слова: Есеї про сучасну українську літературу / Вст.слово В.Лизанчука. — Львів: Каменяр, 2005. — 751 с.

Львів дочекався своєї псевдо-Жермени де Сталь. Не знаю, чи втішився, але  дочекався.   Також  дочекався  і  я  років  десять  публічно ратую  за “звичайного читача” і сам себе таким вважаю, аж раптом виявилось, що ні, -все це мої хворі фантазії. “Звичайний читач”  – це щось інше, мені незнане і незрозуміле. Відкрила очі мені Марія Якубовська (Маткобожик).

Її я пам’ятаю ще зі студентських часів. Приходила до нас, першокурсничників, у гуртожиток на Пушкіна старшокурсниця (здається вона тоді вчилася вже на 4 курсі) і керівник “Франкової кузні” Марія Маткобожик, яка агітувала нас відвідувати це творче об’єднання. Оскільки ми були скептично налаштовані до будь-якої творчості, то, звичайно, її не послухали. Світ тісний, і через два десятиліття я знову зустрічаюся з Марією Маткобожик, тепер Якубовською, щоправда заочно, яка агітує мене полюбити українську літературу. І хоча я теж постійно підкреслюю свою агітаторську (пропагандистську) функцію, мені все-таки далеко до емоційного слововиливу Марії Якубовської.

Її книжка “У дзеркалі слова” (а це талмуд на 750 сторінок) спочатку мене заінтригувала і втішила. Адже коло інтерпретаторів сучасного літпроцесу, попри кількісне розмаїття, є обмеженим. Тим більше у це коло ніколи не потрапляли представники Львова. Так склаДося, що після М.Ільницького і Т.Салиги (покійна Г.Гордасевич повернулася до Львова все-таки у зрілому віці) літературний Львів не мав свого апологета. Не є ним і Марія Якубовська, хоча “левина” частка матеріалів її книги присвячена львіським літераторам. Вона все-таки більше відома як поетеса (у її доробку щось зо 5 збірок),
дослідниця творчості Костянтини Малицької і педагог. Власне, її книга і є таким собі учительским наближенням до світу сучасної літератури.

Я не кажу вже про безліч неточностей фактографічного і технічного характерів, про нерозуміння тенденцій літературних, про мішанину критеріїв періодизаційних, про повне нерозуміння теоретичних “азів” (і цей автор ще дозволяє собі сперечатися з Грабовичем?!), про поверховий і описовий аналіз творчості, про мізерну джерелознавчу базу, про … Але я розумію, як це писалося. У журналістів є вираз: “на коліні”. Звичайно, тут перечитано і перелистано гори матеріалів, але для одного автора така робота з педагогічним наскоком не робиться.

Все-таки забагато у цій книзі особистого. Нехай Якубовська пише спогади або ж автобіографічну прозу, — матеріалу вистачить. Он у росіян пише Марія Арбатова “Мені 40”, “Мені 46″… Але для чого мені знати про те, що вона втратила двох немовлят, про проблеми стосунків із чоловіком, про те, що вона мріє народити ще третю дитину… Який це має стосунок до сучасної літератури? І що би вона не говорила, що пише про тих, чий світ став її, але не треба було їй братися ні за В’ячеслава Медвідя, ні за Євгена Пашковського, Галину Тарасюк, Ніну Бічую, Юрія Андруховича, Миколу Вінграновського, Валерія Шевчука, Світлану Йовенко, Ірину Жиленко, Анатолія Погрібного, Василя Герасим’кжа, Івана Малковича, Ігоря Римарука, Віктора Неборака, Богдана Чепурка, Оксану Пахльовську, Павла Гірника, Івана Іова, Тараса Федюка, Павла Вольвача, Світлану Антонишин, Ярослава Павлюка, Тараса Возняка… Ну, не її це автори. А “панібратством викладу” спрощується сам письменник. Тоді направду, кожна домогосподарка буде думати, а чому б мені не писати… І таким викладом справджується контроверзійна теза Костомарова, що українська література придатна тільки для хатнього вжитку…

Окремі матеріали цієї книги заслуговують уваги, бо у них ідеться про постаті, які чомусь випадають з кола літературних розмов. Це стосується матеріалів про творчість Романа Дідули, Любомира Сеника, Василя Стефака, Левка Різника, Романа Кудлика, Марію Людкевич, Василя Гея, Павла Федюка…

Share


Написати коментар