Новаційні кіоти на Гуцульщині та Покутті

(інспірації народної церковної архітектури)

Серед кіотів другої половини ХІХ – ХХ століття можна виділити досить цікаву групу, яка вирізняється особливим народним колоритом з виразною регіональною специфікою (локально вираженими стильовими ознаками). Йде мова про образ народної церковної архітектури, який завжди домінував і був основним виражальним засобом у створенні кіотів.

Прикладом цікавого варіанту, в якому виразно простежується церковна архітектоніка з рисами бароко, є кіот у селі Старі Кути Косівського району, де знаходиться церква, збудована у другій половині XIX століття. Хрещатий у плані кіот має урочисто стриманий верх, утворений двох’ярусними восьмигранними барабанами, які увінчуються округленими півкулистими банями та маківками. Тут динаміка і гармонія малих і великих об’ємів разом із центральною банею створює своєрідне об’ємно-просторове рішення. Всі архітектонічні мотиви та елементи, в тому числі рельєфне різьблення, що на фронтоні, – зразок досконалої віртуозності. Слід відзначити, що художньо-конструктивне рішення даного кіоту перекликається із новозбудованими церквами періоду 1990-2000 років, розташованими в сусідніх селах. Ймовірно, що тоді ця пам’ятка сакрального мистецтва слугувала взірцем для архітекторів та майстрів-будівельників.

Даний кіот є рідкісним витвором кінця XIX – початку XX століття, і аналогів виявити в церквах не вдалося. Коли з’являється кіот-церковця, сказати важко, можна лише припустити, що їх виготовлення, мабуть, пов’язується із масовим народним будівництвом дерев’яних церков у другій половині XIX – початку XX століття (про це вказують дати на церквах та іконостасах).

Значне місце в процесі піднесення церковного будівництва на Гуцульщині та Покутті на початку XX століття відіграла школа дерев’яного промислу в місті Коломиї. Вона була заснована і діяла як “Гуцульська спілка промислова” з 1888 року, а відтак у 1894 році була удержавлена австрійським урядом . До 1939 року випускники цієї школи брали активну участь в процесі храмового будівництва, займалися виготовленням різьблених сакральних предметів, в тому числі й кіотів для облаштування інтер’єрів церков. Серед них можна назвати Михайла Черешньовського, Василя Петрука та Нестора Кисілевського. В Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зберігається макет дерев’яної церкви XVIII століття, виготовлений 1929 року учнями відділу будівництва Дутчаком, Тарнавицьким, Кузьмою, Семенюком.

До 1939 року на Гуцульщині виготовленням кіотів займалися також Василь Девдюк (1873-1951) – знаменитий різьбяр, засновник Косівської школи різьбярства та його син Микола Девдюк (1904-1990).
З тієї великої спадщини гуцульського різьбярства, яку залишили по собі відомі майстри, дивом зберігся кіот Миколи Девдюка у Ворохтянській церкві Різдва Пресвятої Богородиці, збудованої десь на початку 1920 року. Такий підпис на кіоті: “Різьбяр Никола Девдюк в Косові на Покуттю – 10. VІІ. 1930.” свідчить про те, що автор спеціально виготовив кіот для цієї церкви. Форма кіоту це взірець своєрідної інтерпретації церковної архітектури. Автор не йде шляхом копіювання форми давніх церков, а створює в цьому виробі свій власний, ніде не повторюваний творчий почерк. Звичайно, що дух стилів, в тому числі і конструктивізму, який панував в ті часи, не міг не вплинути на формування творчості молодого митця, який по-новаторському підійшов до виготовлення даного кіоту і вклав своє розуміння композиції, колористики, декоративних оздоб тощо. Насамперед, кіот привертає увагу своїми легкими, каркасно-просторовими конструкціями. Низ кіоту поділений на три частини, його середина вирішена у формі прямокутної шафки з інкрустованим хрестом, розміщеним на дверцятах з чільної сторони. Бокові чотирикутні колони перекриваються масивною рамою-карнизом, а далі завершуються чотирьохгранними банями, надто стилізованими і сплесканими. В центрі, над шафкою, здіймається ще одна чотирикутна просторова конструкція, яка увінчується банею, але ледь дуговидної форми, щось на зразок навісного перекриття. Єдині реальні елементи, що походять від церковної архітектури, це точені барабани з маленькими банями та маківками, завершені різьбленими рівнораменними хрестами. В цілому кіот декорований інкрустацією, перламутром, рогом і кольоровим деревом, різьбленням виконані лише мотиви парканців, що імітують на поверхні бань гуцульську ґонту. Слід відзначити, що кіот Миколи Девдюка є не лише унікальним взірцем новаторства і традицій, але й свідченням розквіту етномистецької традиції, масового захоплення творами гуцульського деревообробництва .

Традиції народної сакральної архітектури чітко простежуються на виробах Василя Турчиняка (1864-1939), родом з присілка Луги, що поблизу Делятина Івано-Франківської області. Не маючи освіти, зате з Божим даром, молодий будівничий, починаючи з 1894 року, самостійно брався “направляти верх” дерев’яної церкви у селі Яблуниця.

Але крім того майстер будував церкви та різьбив іконостаси. У його мистецькій спадщині є чимало предметів, що привертають увагу оригінальністю задуму, творчою уявою і широким діапазоном, декоративною обробкою деталей. Кіот з церкви села Битків Надвірнянського району має своєрідне, новаторське вирішення. Кіот-церковця має дев’ять куполів. Випереджуючи одна одну, вони тягнуться вгору, і таким чином, створюють барокову об’ємно-просторову композицію. Площини стінок багатоярусних веж прикрашені ажурними віконцями, які разом із зубцями різних величин надають кіоту легкості і повітряності .

Центральною частиною кіота є зображення Христа на дверцятах кіоту з чільної його сторони. Голова Ісуса закомпонована майстром в центрі хреста, рамена якого оздоблені геометричним орнаментом.

Багато дослідників звернули увагу на те, що твори В. Турчиняка вирізняються оригінальним стилем архітектурних композицій, самобутньою індивідуальністю декорованої пластики, що здається невичерпною у створенні безлічі варіантів рішень одного й того ж, здавалось би, мотиву чи типу композиції.

За роки радянської влади виготовлення майстрами сакральних предметів, в принципі, не припинялося до кінця 1960 років. Вони розробляли і виготовляли такі сакральні предмети для інтер’єрів діючих церков, за які їх не утискала би місцева влада. В основному це були свічники, свічники-трійці, патериці, панікадила, меблі тощо.

Проте новий наступ атеїстичної пропаганди у всі сферах культурного і духовного, який відбувся в 1970 роках, життя в 1970 роках призвів до повного згасання сакрального мистецтва Відродження настало лише у 1985-1990 роках .

Цікавий кіот того часу є в церкві Святого Духа (село Соколівка Косівського району), виконаний групою майстрів-різьбярів Косівських художньо-виробничих майстерень спілки художників України (нині Косівська регіональна Національна спілка художників України). Кіот має форму церкви з п’ятьма банями та оздоблений гуцульським різьбленням, немов засвідчує про відродження власної художньо-естетичної традиції, яка мала місце в історії розвитку сакрального мистецтва у першій чверті минулого століття.

Виготовлення кіотів на Гуцульщині і Покутті стало поширюватися у зв’язку із масовим будівництвом та реставрацією старих церков.

За художньо-конструктивними оздобами їх можна поділити на дві групи. Першу можна віднести до так званого хрещатого типу, тобто до таких, що нагадують моделі народної церковної архітектури. Виготовляти їх надзвичайно складно, бо потрібні доскональні знання в столярній справі і мати при цьому неабиякий досвід, окрім того, відчувати особливості пропорції малих і великих величин, вміти декорувати окремі конструктивні деталі.

Переважно кіоти цього типу знаходяться в церквах гірських районів Карпат. Вони досить цікаві й різноманітні. В кожному з них майстри старанно дотримувалися канонів храмового будівництва. Це кіоти, в яких добре проглядаються виступаючі об’єми несучої частини моделі з п‘ятибанним верхом. Кожна баня з барабаном має виразно наповнені, окреслені форми, виготовлені на засадах архітектонічної пропорційності.

Прикладом тектонічної цілісності і гармонії з локально вираженим місцевим колоритом є кіоти, що знаходяться в церквах святого Духа (1866 р.) (с. Соколівка), святої Параскеви (с. Шешори), святого Юри (с.Білоберезка).

Друга група кіотів різниться від першої тим, що їх основний корпус має вигляд шафки прямокутної форми. Це вже не ті хрещаті, з традиційними різьбленими фронтонами.

Привертають увагу роботи Федірка М. Ю та Тонюка В. Я. Кіот Тонюка В. Я. з села Річки Косівського району є взірцем втілення найдосконаліших якостей декоративного оздоблення, які властиві для річківської та брустурівської шкіл художнього дерева на Гуцульщині.

Митець досить раціонально підійшов до конструктивного вирішення кіоту, приділивши увагу його естетичним якостям. Культура технічного виконання усіх складових конструктивних частин, професійне поєднання різних технік оздоблення в єдиний стилістичний сакральний образ – це взірець феномену і творчого духу майстра із славетного роду Тонюків.

Отже, впливи народної церковної архітектури вже мали місце у другій половині XIX століття, далі його розвій та розквіт припадає на першу половину XX століття, який завершується періодом занепаду у 1970-х роках.

Нові процеси, пов’язані із відродженням сакрального мистецтва, зокрема у виготовленні кіотів, настають наприкінці XX століття, які і призвели до появи нових типів з яскраво вираженими місцевими традиційними формами і декором.

Володимир Попенюк

Share


Написати коментар