Перед порогом

Наші душі нидіють в іржі,
але промінь віри не погас…

Тарас Петриненко
(з пісні „Господи, помилуй нас”)

1

…Бо той лозунг обвисне, що лиш голосна теревеня;
мало цвяхів скріпити обманливу суть.
Невідкладно гуртуймо собою могуть
Україні, нащадкам – гуртуймо ще нині.

Майже все виглядає так мудро влаштовано:
виростає з зерна, дозріває в зерні…
А насправді – розпалюють влітку вогні,
гейби дійсно зимою тепло абстраговане.

Слово гостре зламає чужу огорожу.
Слово правди зведе під одними знаменами.
Цвяхував би усіх смерековими темами
доки глузд і любов таки зло переможуть.
… Якщо цвяхи – то ми – із нашими генами!
… Все на чомусь тримається – втриматись може.

2

Бо той лозунг обвисне, що лиш голосна теревеня…
За добро, чи за зло – посудять діла.
Ви погляньте, корупція перецвіла,
мов квіти в букеті старій нареченій.

… Ти так само ідеш і нестямно співаєш,
не бачиш ні плотів, ні урвищ, ані ям…
Отак собі живеш одним передчуттям,
немов-би ще одне життя в запасі маєш.

Любимий вислів твій двоякий „будь-що-будь”…
При чарці  — друзі всі, тобі так раді дуже;
до хрипоти сварки – державність не байдужа
і ти, як патріот, кричиш на повну грудь.
Лише непевність наодинці кволо душить –
мало цвяхів скріпити обманливу суть.

3

Мало цвяхів скріпити обманливу суть…
Ви бували в порожньому темному склепі
при закритому виході? … Був я в халепі –
у підвалі на спір гамував свою лють.

… Дали часу без міри. Морок і тиша.
Очі й вуха запухлі від звуків, картин:
вони лізли із мене і сам я один
сприймав як мій час тупиком цим колише.

То є пекло, бо нагло обірвана путь…
Ізольоване ніц. І ти в ньому ниций.
Результат – пороздерта об цвяхи сідниця,
що стирчали зі стін позастінних майбуть.
Та невже нас пройняти лиш здатна в’язниця?
Невідкладно гуртуймо собою могуть!

4

Невідкладно гуртуймо собою могуть.
… Ще би день й цілий світ буде „нашим” без бою,
бо заповнили щедро собою, собою –
в основному, жінки „перемогу” ведуть.

Як відомо, земний теплішає клімат:
підігріли в сибірах його українці
в молитвах до Бога, у рідній говірці,
згораючи заживо з словом „Вкраїна”.

Час вирівнює все: від могил до гордині,
дає вибрати правила чи поняття,
дає вибрати славу або прокляття
у всякому ділі і кожній людині.
Тримаймося купи при ватерці, браття;
Україні, нащадкам – гуртуймо ще нині…

5

Україні, нащадкам – гуртуймо ще нині
славу ту, в котрій словом вітаємось ми,
славу ту, в котрій словом хизуємось ми
в нашій недо-будо-підметеній хатині.

Хтось несе на собі неповторну потворність,
щоби глибше пізнати найвищу красу.
Хтось таврований владою, та завчасу
так пасує усім результат попри скромність.

Ще далеко не все в цьому світі змарновано:
поки „жований” ти – ти державний їздок,
„пережований” ти – безпотрібний плювок,
та про істину цю говорити гратовано.
… Зажмурившись, без нюху на запашок –
майже все виглядає так мудро влаштовано.

6

Майже все виглядає так мудро влаштовано…
А якби все по-іншому зовсім було?..
Може зовсім не я би тер би чоло
потойбічні проблеми аби обмірковано.

З поміж когось той хтось давав лад би речам,
понад безлад би йшов поміж протиріччя
і, цікаво, кому би не глянув у вічі,
і, цікаво, на чім все би втрималось там.

Може їде той хтось на інакшім коні
і підкови підбито не вухналями,
бо дороги, напевно, без жодної ями…
і заздрить чомусь не комусь, а – мені.
Він логічно про наш світ мріє віршами:
„Виростає з зерна, дозріває в зерні…”

7

Виростає з зерна, дозріває в зерні
і любов до родини та отчого краю,
і молитва, що тіло і дух оживляє,
і сьогоднішній день в благородній борні.

Всі ці істини в шані народу давно,
в них зростають духовно малі українці.
Не догнати себе, як стояти на місці,
не уздріти всього крізь маленьке вікно.

Терпеливі чесноти труда день при дні,
на жаль, в багатьох не отримують схвалення,
вони вдосконалення звуть самоспаленням
й раденькі, диміючи, тліють одні.
… Врятувати би все в гармонійному ставленні.
… А нас правді розпалюють – влітку вогні…

8

А насправді розпалюють влітку вогні.
Вони у дзеркальній воді відбиваються
і дивно з призахідним сонцем змагаються –
на нас дуже схожі. Так звабно мені…

Ти, мила замріє – розкішна ріка,
хвилюєшся щиро і рвійно у повінь
затоплюєш берег чутливих агоній –
затоками ніжна, впадаєш стрімка.

На хвилях при ватрі… Зірки подивовані,
що риби лоскочуть глибинну пітьму.
Усесвіт холодний, напевно, тому
цей вечір віршем назавжди прицвяховує.
І літо, й на серці тепліє… Чому?
Гейби дійсно зимою тепло абстраговане.

9

Гейби дійсно зимою тепло абстраговане…
До абстракцій звикати, звичайно, не нам.
Схоже, зона відчуження ширшає там,
де відчужений хтось без обставин з’ясованих.

У Чорнобиль забутий правда з неправдою
запросили у гості відвагу і честь,
а забігли за ними зневіра і смерть…
і тепер та місцина „кривляється мавпою”.

Каже час: — Я прийду і той край відмоложу.
Каже істина: — Там більше й цвяха не треба,
бо тримається все, як легені у ребрах,
на законах природи та милості Божій.
… В міжзональну межу – запросімо дерева.
… Слово гостре зламає чужу огорожу.

10

Слово гостре зламає чужу огорожу —
українською смачно його говори;
так, без нього рушають у світ явори,
з ним же я і самого себе переможу.

Вже ніхто ні на кого чекати не хоче;
вихід є: пройде більше, чи менше часу –
від батьків до дітей мову сам вознесу.
… А обвислі декрети хай вітер полоще.

Не піде вже ніхто провулками темними,
окрім тих, що осліплені від темноти.
Ще лишилося крок ступити, пройти
і той порух почався – нашими венами.
Слово „брати” читаймо як слово „брати”…
Слово правди зведе під одними знаменами.

11

Слово правди зведе під одними знаменами
коли буде беззбройно палити вогні
та собою сліпити очиська брехні…
Слово правди тоді підіпремо раменами.

Президенти цвітуть, відцвітаючи враз,
їхня доля земна – як у вушка від глека…
У великім ключі – ти правдивий лелека…
Справа в кожному з нас. Справа в кожному з нас!

Слово правди з душі не вихлюпуй аренами,
а в правдиву роботу його переплав.
… Прибери те сміття, що ти сам накидав…
Повтікаймо з вчорашнього. Будьмо щоденними.
… А найкращі слова я в Карпати би взяв –
цвяхував би усіх смерековими темами.

12

Цвяхував би усіх смерековими темами
на красу і любов, на маржину і ліс.
Поки згибіє сніг – Бог верем’є приніс–
поки зайде зима межи стаями теплими.

Із долини на верх воркітлива тилинка
жебонить потічком філософськи сумна.
Моя думко-замріє, а ти не одна
обціловуєш груди вдови-полонинки…

Ліс від ока до ока стоїть на сторожі
між землею і раєм. Святково стоїть.
У втрамбованих бринзою дужих століть
я щасливий такий і такий перехожий…
… Відпочивши у нас, хоч себе не гнівіть,
доки глузд і любов таки зло переможуть.

13

Доки глузд і любов таки зло переможуть –
ми потрохи злодійські, п’яні та наглі,
альфонсні, аферні, безсовісні, зрадні,
корупційні та підлі, бездушні, безбожні…

Значно більше ми жадібно чесні, гордливі,
самі перед себе оправдані так,
що не вгамували б гуцулка й гопак,
якби в світі все стало вмить справедливим.

Може час той уже наставав, вив сиренами,
а ми по-вкраїнськи прогавили ситі,
бо вільними стали не биті, не биті
і … кожен собі щось мотав веретенами.
О Боже, а ми ж не дурні, працьовиті!..
Якщо цвяхи – то ми – із нашими генами.

14

Якщо цвяхи – то ми – із нашими генами,
бо терпенні на злам. Тримаємось довго…
Крізь вікна століть ми помічені Богом
і наділені ним благодатними крилами.

Ми цвяхам подібні залізними м’язами
і гостроспрямовані наші серця;
нам так ненависні поклони клевця,
що ми розчаровані наскрізь пролазимо.

Не дивіться на мене, панове, вороже.
В мене серце насподі калатає рвійно.
Ти по цвяхах ідеш, моя Україно,
і розп’ята нарешті воскреснути хочеш.
… Воля Божа на благо і благосні зміни!
Все на чомусь тримається – втриматись може.

15

Все на чомусь тримається – втриматись може,
бо що впало – пропало, зітліло на ніц.
Ти – завзятий шахіст, граєш тонко свій бліц.
Чи назавше фігури розкладено, Боже?

Кожен-кожен пішак – це відвертий вішак…
На котромусь із них аж сама королева
стане всим для усіх, мов-би виникне з мрева,
і не вклониться їй та, хіба-що, лайдак.

Може, стержень в душі, може, цвях у кишені…
Мить знайде його там і сміливо візьме.
Недруг щезне. Хвоста підіжме
й захлинеться той пес, що годований з жмені.
… Буде хід вирішальний, у тобі він буде, бігме,
бо той лозунг обвисне, що лиш голосна теревеня…

11 лютого —15 квітня 2004 р.

Share


Написати коментар