Блукання Духу

х х х
Таврує вічність дух,
П‘яніє слово, заковане в броню культури
І, непробивши масками ревнивих слуг,
В вустах пророка запеклися сури.

Х х х
Тужливо плаче дощ на тлі кімнатних снів.
Божественна комедія оторопіла на вустах трембіти.
Стакан горілки викличе натхнення із скептичних слів,
І крик афіш обсипле штучними зірками одяг неофітів.

Х х х
Стрічає ніч у першім поцілунку перший гріх.
І злине ангел, ставлячи тавро печалі,
Вкладаючи в смарагдові вуста блюзнірський сміх,
Спіймає характерник з нетрів, у калиновій
сопілці пасторалі.

Х х х
Кокетлива хода невінчаних повій
Незайманими ягодицями малює демонічне соло,
У сповіді трагічних журавлів
Під наглядом богемних фурій відшліфуєш
флегматичне слово.

Х х х
У лоні лотоса зразки печерних форм
Чорти з пекельних казанів злизали крихти манни.
Думки, протатуйовані ментальним зоряним пером,
Й на кам’яних вустах поганських ідолів застиглий крик:
“Осанна!”

х х х
В поганських душах заірже троянський кінь
І мимоволі пригадаєш сни із місячних коралів
В обличчя вдарить сонця божевільний дзвін
Й помазаник опальних муз напише непристойні вірші
на нових скрижалях.

Х х х
Листками папороті вкрите лоно затаврованих дівчат,
Закляклі сни із летаргійного буття тікають в
віртуальний простір.
Дощ розмалює зорями духовний чад
Й за хвіст комети зловиться несамовитий Каліостро.

Х х х
Немов вовки, завиють дзвони
І прийме поцілунки розмальована труна.
Фривольним жестом до чудотворної ікони
Монах здійснить язичеську молитву крадькома.

Х х х
За Платоном
Накриюсь зорями з Абсурдних віршів
В піснях Бояна відшукаю Білий вальс химер
Де зустрічає хлібом-сіллю Вішну
Метафізична(у) тінь Платонових Печер.

Х х х
Воскреслий єретичний дух озвався давнім дзвоном
кобзаревих дум
Проте вловити дійсність простими словами поету
не дадуть бентежні Диви Ночі
І нагота жінок породжує в колисці архаїчний сум,
Якому лиш залишилось із злістю плюнути Безодні в очі.

Х х х
Кімнатні журавлі підперли сонне небо,
У переляканім мотиві зблідли переспілі зорі.
Воскову свічку в жертву музам ставить творче кредо,
Що прагне віднайти печать гріхопадіння
у банальності земних історій.

Х х х
Вантаж минулого відпочиває блиском похоронних плит
Й бич часу підганяє люто гени смерті.
Поверненням вогню з позаземних орбіт
Досхочу поласують привиди в шовкових снах німої круговерті.

Х х х
У снах прокинуться дракони пекла,
Впаде обвуглена зоря і тріснуть дзвони.
Вінок для муз сплете з вогню химерна секта,
Дар перевтілення в лукавих масках Аполлона.

Х х х
Спокусить вітер тишу флейтою Ордея,
І повінню осінніх сліз в обіймах смутку захворіє слово.
А ангел-хоронитель відшукає панацею,
Що майоріє бутафорським знаком на вітках тернових.

Х х х
За А. Камю
Вербують зорі смерті гомеричних неофітів,
Рояться у безодні тіні марень і видінь.
Сини божественного гніву у безглуздому мовчанні світу,
Й слова спокути намалюють трафаретний біль.

Х х х
Книжковий світ, загублений у хаосі буття,
Глузлива сповідь страху з перспективи смерті,
Метафізичний секс поза словами в ритмах каяття,
Духовна авантюра, в малинових загравах милосердя.

Х х х
За Ж.П.Сартром
Комети марні сльози зоряних видінь,
І через тріщини Ніщо проб‘є вперто ностальгія втраченого раю
В тотальній порожнечі люди загубили свою тінь
Й даремні пристрасті піднялись з пекла полином розмаю.

Х х х
Голос труби вгамує екстатичну млість,
Володарка буття заплаче за межею тиші;
Уривки таємниць сховають благу вість
Й застугонить шалено пульс померлого обличчя.

Х х х
Вирує в жилах молоде вино,
І музика облич в образотворчій глині
У вирі суєти фантасмагоричним сном
Воскові манекени тягнуть хрест на погорілій спині.

Х х х
Війна у місті полонених душ,
Життя хитається на скрижалях скорботи
Наллю вина, прийму холодний душ,
Всю ніч блукатиму у пошуках роботи.

Х х х
Мандрівник із зоряних доріг,
Веселий зайда кинутих світів
Залишив юним отчий оберіг
В шуканні заборонених плодів.

Х х х
Освячую любов, сповідую красу,
А десь монах іде Дорогою в Нікуди
Жіночим тілом серед ночі поласуй,
Щоб не помітити богині твого блуду.

Х х х
Cum grano salis розповість король поетів
Про свою душу, що гостює в чорта
Про сон богів й велику гру життя скелетів,
Про впавших ангелів з почесного ескорту

Х х х
У віхорі змагань всі діалекти духу
На тризнах душ – діонісійський галас
Криваве небо падаючих зір благословить розлуку,
Поклони плоті віддає предвічний фалос.

Х х х
На струнах кобзи засумує вічність,
В обдертій церкві ангел згорне небо
Й через руїни духу романтичні
Прокладе ностальгія шлях до тебе.

Х х х
Стискають руки у смертельнім танці талію туги
Й самотнім дивом застигає сором в марморі іронією суму,
В апокатастазисі містичних ароматів Вальголи
Цинічні оргії шалено – благородних мумій.

Х х х
Криштальною сльозою падає зоря
Й радіаційні промені без жалю сушать благородні квіти
Сакральні гасла на пошарпаних сторінках букваря
І застигає на оголених губах несамовитість.

Х х х
Цнотливу музу розіпни словами
Й гнилими звуками вечірнього романсу
Барви печалі посварились з небесами
У світовій скорботі Ренесансу.

Володимир Будз

 

Share


Написати коментар