Із збірки “Калиновий Вакх”

Богдан Романишин – художник, поет
Народився 25 травня 1952 року в с. Маринопіль Галицького району на Івано-Франківщині. Закінчив Донецьке шахтарське училище (1970) та Косівський технікум народних художніх промислів (1979). Учасник обласних та республіканських виставок (живопис). В 2003 році з’явилася друком його дебютна поетично-мистецька книга “Різцем і пензлем і пером”

Х х х
Місяць
на хресті
вікна –
зелень
ночі

на розі
проснулась зоря –
долю пророчить.

Х х х
солений простір
вітру ячання
на хвилі осені –
імла прощається
на лінії Сонця
ліричне вітрило
начебто долю
свою загубило.

Х х х
потріскані хмари –
серпень на плесі віконця
в прозрінні і чварах
слова живого сонця –
сонця болю
надії, прокльону, втрат –
на ребрі перепечених ґрат
червоного строю.

Х х х
Фея бабиного літа
ачей димиш
губи – золото вітру
ще шепочуть псалми
чар доспілих омани
із неба у Косів.
…………………………….
Прекрасна, п‘янка і духмяна
Вальсує осінь.

Х х х
Прийшли дощі
в громах палають свічі
лечу краплиною з вітрами невпопад
та коли блисне мить
переступити вічність
лиш на секунду
перетворююся в град
…………………….
ГРАД

Х х х
зуби дахів
щербатим пливуть силуетом
і важелем тиші
забиту колишуть імлу
дивні химери
дахами страхають поетів
нашептівших вростань
як час радянського сну

воля химер… –
шестірки, вісьмірки, рейтузи
із “ментовським” лампасом
щербатих імлистих голів
наче постріл завмер
на окрилених скронях музи
за реальністю снів
ірреальність химер

х х х
я чую шум ріки
на тамі нерву
з недоброї руки
помисли терпнуть

з неспілого вина
гірко та сумно
і хвилі сивина
котить безумно

десь за рікою птах
в застінках долі
закутий у вітрах
тужить в неволі
я чую крил биття
на тамі нерву….
ні смерті ні життя
помисли терпнуть

х х х
ознаки руїн
під серцем мов рани зіяють
і волають з вогнів
древньогалицьких верст
княжі очі зовуть
коли ворон зіниці збирає
коли плаче калина
і всміхається хрест
коли дика стріла
закривавила бік круговерті
і на злоті димів
зріє чорна іскра
княжі очі зовуть
в очі дивлячись смерті
із останніх надій
із молитви Дністра
із молитви очей
до спасіння до неба до Бога
із бездоння і тьми
до надії, надії, надії
княжі очі зовуть
і над сивим Дністром
встало місто Марії
…………………………
княжі очі…

х х х
важким знедоленим єством
снують прокляття попелищем
тужливим горном вітер свище
зове в ясир чужим хрестом
і змовкла ліра на устах
чолом блукають сірі хмари
крильми ударив чорний птах
у в серце вирвавше стожарами
і стихла в громі вишина
торує ворон смерть в дорогу
чужим хрустом чужа вина
чужому кланяється богу

ще мить і кованим крилом
зірве зорю над попелищем
над попелищем вітер свище
і зве в ясир чужим хрестом

х х х
палає ніч
незгоєним
трунком
очей
малинова
зоря.
Вітер
розцвів
на росі поцілунків
Покровою
безліч
орант.
Томного
місяця
пристрасті
чари
блукають
на
білих
плечах
вкраїнку,
красуню,
із витвору аріїв
обожнив
калиновий
Вакх.

Х х х
– Мова обличчя
кам‘яної душі трояндо?
– Очі у променях ямбів
безмовного протиряччя…
– Твій погляд безумний
любов, а чи зрада довічна?
– Губи, мов струни,
збентежили
статику вітру.

Х х х
За небом осяяне небо
за горбом.
А горб великий, як зваба
чи трон.
Великий, як заздрість
химери,
як синь…
Суне осінньою хмарою
довга тінь.

Х х х
Листя співало
відлітаючи плесом срібним.
Полотна хмар
пірнали в синю глиб.
Мета позвала –
надія чи екслібрис,
ачи пастель
твоїх квіткових губ.

Share


Написати коментар