Казки дітям

ГАЛИНА  ОМЕЛЯНІВНА ДОМБРОВСЬКА-ТИМОФІЙЧУК
Народилася в с. Гоноратівці Рогатинського району. Навчалась у Верхньолипицькій середній школі, після закінчення якої у 1975 році вступила на філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника.
Працювала у Космач-Рушірській, Яблунівській допоміжній та Вербовецькій школах Косівського району. Зараз навчає дітей горян у Косівській гімназії-інтернаті.

КАЗКА ПРО ХВАЛЬКОВИТІ РОСИНКИ

Літнім ранком пробіг Дощик лісовою поляною і сховався за високою горою. Прокинулося Сонечко. Теплими зі сну віями торкнулося мокрих травинок, кущів, дерев  і прислухалося до звичайного ранкового гомону: Вітерець щось розповів стрункій Берізці, весело щебетали Пташки на деревах, про щось своє гомоніли мурашки, під торішнім опалим листям.
– Я найкрасивіша серед усіх, бо червона-червона! Почувся раптом тонесенький зухвалий голосок. Здивувалося Сонечко, придивилося – і угледіло Росинку на рум`яному личку скромної Сунички.
– Ні, я красивіша, бо синіша навіть за небо! – обізвалась Росинка на крапельці Дзвіночка.
– А я таки найкрасивіша! – запишалася Росинка на зеленому листочку Клена.
Розсміялося Сонечко  щиро так, що раптом стало тепло і весело усім, а на небі появилася широка різнокольорова Веселка.
У ній впізнали свої кольори і червона Суничка, і синій Дзвіночок, і зелений Клен.
А про хвалькуватих Росинок чомусь ніхто не хотів згадувати.

ІЗ ЦИКЛУ “ОСІННІ ЕТЮДИ”

ХХХ
Десь на дні моєї пам`яті криничка-копанка в батьківському саду. Тато високо на дереві рве яблука і всміхається до мами. А вона,  молода і вродлива, набирає воду. Найспіліше червоне яблуко зривається з гілки і падає у відро, оббризкавши нас прохолодними краплинами. Сміємося щасливо.
Тук-тук, – стукає яблуко у стінки відра в такт маминим крокам.
Тук-тук, тук-тук, тук-тук…
А може, то не кроки, а хвилини, дні, роки…
Мамо, не йдіть з тої осені…

Х Х Х
Увечері не давав заснути стукіт… Кидаюсь до вікна, а там – темінь. Тебе нема…
Знову… І ще раз… І ще…
Здається, хтось дражниться.
А ранком вся вулиця вкрита шоколадними каштанчиками, які лукаво виблискують під ранішними променями ще теплого сонця.
Знову осінь прийшла.

Х Х Х
Холодний вітер шарпає останнє листя зі старого горіха.  Незатишно, мокро. Сіре небо, сірий асфальт, сіро на душі.
Раптом переді мною впав горішок, розколовся і сяє янтарним зернятком, мов каже: “Вгощайся! Усміхнись!”
Піднімаю горішок. Теплішає на душі. Це ж скільки треба мати добра, щоб віддати останнє.
Старий горіх поважно хитає темним гіллям.

Share


Написати коментар