Поезія Оксани Зеленчук-Рибарук

Оксана Зеленчук-Рибарук

народилася 8 листопада 1975 року в Криворівні. Закінчила Верховинську школу-інтернат, Львівський Національний університет імені Івана Франка (журналістський факультет). Тексти друкувалися в періодиці. Автор збірки «Вірші для ангела» (2000). Лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Б.-І. Антонича.

Х Х Х
Сьогодні – завтра – не за горами…
ні!  За горами знов.
(Чи сягає неба гора Йойлик?
«земляні земляності» – нарікання…)
З пліч, гора! Зустрічаєм світання.
Я і тиша і знову – я…
Ще раз.

Намащальний простір душі
Вкладаємо в пальці,
В волосся, до кінчиків,

(і весняні твої спориші
і Дощ – яро – славович!)

Камінь – з душі! Наливаємо голосу
Повні глечики, білого
Свіжого,
Теплого,
І – барильце впевненості:
Весна, сьогодні – завтра,
Не за горами…
І за горами – теж.
Будем надіями очі мозолити
І пильнувати меж.

Х Х Х
Найдовша ріка – той струмок, за яким ти біг, і збоявся далі…
(З ранніх віршів)

… чого питаєш? Око кладки знає,
чи Ангел над нею стоїть.
Найбільше тепер – це триматись за руки.
Слова кричати над шумливою водою? –
Чи то розмова?
`мо –  любов? – Слова, що їх вода давно забрала?..
Чого питаєшся? Питай… струни тієї,
Що найтоншим грала.
Нема страху. Ми вже на півшляху.
На берег той нам доля промінь вергла.
– Бог чого, “той, що сипле сіль в ріку”?
– Чого питаєш? У сльози питай,
У найпершої з тих…
Що тобі її мати не втерла.

Х Х Х
Вилікую віддалення їхнє…
(Ос. 14; 5)
Ще не всі відчеканились радощі,
Ще за обрієм – День
Для нас.
Назмітаю по засіках мить,
Мить,
Мить…
З душі.
І розчиню пісень.
Вже – Час.
Сонце Божі слова повторить:
– Їжте тіло моє…
І причасником теплих днів
Сонце бачити тебе зволить,
Щоби ти не повів
Про морози, сніги-леди,
До затінку посидок свій…
Ще за нами не всі
Позбирали сліди.
І стежки заросли – не всі.

Х Х Х
Головня ночі тліє,
Не горить
І душу студит…
За платню голосит
Над давною любою
Давна мить.
Аж сперти гляба…
(Урізані колись
розплела коси)
Вона за плач той
Душу в тебе просит.
– То, най бере,
якшо їй того треба…

ІВАН БОЙЧУК
РУЖНІ ВІРШІ

х х х
Докуритись до чортиків дописатись до відчаю
в око вцілити прецінь похітливо
менструація словом вважається дійсністю –
дійсність вся в ідіомах Фігаро.
Полистати сторінки листя осіннього
міжсезоння а все ж таки знакове
час сливе аж надто розмірено
і це все називається станом.

Докуритись до чортиків з себе потішитись
персоніфіковано втомлено зцілено
з цим битієм бути… бітом бінарним –
елементарним гуцульським Дідлом.
Вітер накличе погодні прогнози
погрози сусідів підтоплених нижче
поверхом вище поверхом зліва, –
постконоліальністю завищеною.

Дописатись до відчаю вени порізати
як кохання прогавлене пошматувати
чорним словом і матом білим –
шістидесятими гратами.
Гигнути справжньо як кажуть: „Красіво”
Сервантес і той би заплакав
щоби  по смерті трембіти трубили
одноактовим тактом.

Докуритись до чортиків дописатись до відчаю
відчайдушнього неофітного знакового…
Захлинутись емоціями!.. Відновити події…
Озирнутися… Плюнути… Спати…

х х х
Звикаєш до всього потроху по крапельці
стікаєш намічено вміло і легко
в безодню своїх  алгоритмів прострацій
у світ інкрустований зрубаним деревом.
Дебелі дівчата мов стрілка без миші
дебелими пальцями коси розчесують
а поруч за склом коронована тиша
електронним кольором пещена.

Звикаєш до всього опівдні чи ввечері
чи за сніданком що хлібом аж давиться
листи перечитуєш такі понівечені
подіями що задавнилися.
А десь у Парижі дощами періщить
в драглистості мозку цей крик озивається
і проявляється в снах аж надто віщих
то ж йдеш і наймаєш „За здравіє…”.

Звикаєш до всього і душу викохуєш
із глини чи книги модему чи сервера…
Фронтальна позиція! Фонтани! Форелі!
А за стіною задране Беверлі!
Бульвари напровесні. Бендери у горах.
Криївки покроєним димом пропахли
і мох на деревах поліплений роями
і далі… – не долі а фатуми.

Звикаєш до всього до тиші до мотлоху
до плебсу як попсу до репу як ранку
до рідної хати чи рідного ворога
до себе лиш звикнути важко.

х х х
Ображена муза ночами прискіплива
на сон не дає ні піти ні вклонитись
сидиш як слутвак дисплеєм підсвічений
помитись побритись молитись
почистити зуби за вухом почухати
в чистилище вкинути яйця підсмажені
задуматись: „За чого ж то муза образилась?”.

Вербальні світи як верлібри поношені
і жовкнуть надумані білі вірші
чому ж у цю мить тобі дурню так хороше
хоч поверхом вище вербують на схід.
Франкфурт підтоплений і Відень підтоптаний
в Парижі як завше періщить дощем
казали що Хортицю залізобетонним
хочуть накрити плащем.

Верби не стрижені вдома над потоком
покотом котиться й тішиться світ
музо зостанься зо мною хоч котиком
у вербну неділю… лишись…

ХХХ
Діагностика ситуативних зречень
на тлі письма.
Хтось перейшов.
Позерність стічних вод розхристаних молебнем.
Стіл. Аркуш. Самотинний стан.
Портрети круглолицих миловидні
неначе з воску.
Жан-Жак Руссо. Поль Елюар. Трістан.
Сьогодні ж п’ятниця – то ж піст
а може й сповідь?
Каракулі виводимо поволі
приречено і тихо
похололі
руки стіни долі –
зима.

Приреченість ситуативних зречень –
ситуативних стрітень боротьби.
Зима з весною стрінеться в залежності
від траекторії змертвленої стріли.
Де впаде кінчик – виб’є джерело –
копитом вдарить веселковий кінь
на Юрія веснянками село
задивлене у цвіт стоїть.
Хто здойме свічку тиху на воді –
дитячість свою кине навздогін
у травах десь загубиться село
травинкою насниться отчий дім.

Довершеність ситуативних зречень
по пояс цвіт і небо як вінок
волошки сині мов птахи щебечуть
на скронях. Десь блукає Бог
у ніч на Йвана.
Вже ватра догора на папороті марно.
Вже гине край села незраджена зоря.
Вже стежки у траві порозплітались файно
схід Сонця. Церква ожива.
Церковний спів вплітається у дзвони
ворони десь вплітаються в слова
цим літом серця охололі
зігріє цей розбещений хорал.

Сохата плинність стрічних зречень.
Манірність виміру. Мана.
Маленькі трішки понівечені
серця складаються в Серця.
Тритони вже свій дім лаштують
маскують гільзи глей крадуть
гербарій ліків стріха чує
у вирій мовчки рветься ртуть.
Осінній вітер з листом літнім.
Ледь літепла в ставу вода.
Вояки першим падолистом
зринаюить в перший свій вояж.
Діагностують ціль опісля
ситуативно черги в череду.
Колись її сховає місто
та вояки вже не прийдуть.

Х Х Х
Бути примарою у цему незнаному місці
містифікацію рани роздерти як задраний ранок
хочеться просто померти чи просто повіситись –
зашморгом втяти півслова. Рано.
Десь за маршрутами криється вічність
десь  за маршрутками шкіра біліє
босим цей світ ми нарешті увіруєм
неординарними подіями.

Жити. По смерті накажуть померти
ідола  зроблять й ідола втішать
в сірій натхненності вінками поспішно
озветься буденності фатум.
Жити. По смерті іще зацитують
гримнуть у груди правицею вдало
батьку Тарасе тобі ще не дали
якусь наднебесну фурію?
Батьку Тарасе тебе вже просили
на шабаш митців на кордоні
сеї держави а попросту – зони
гратами наскрізь усіяної?
Батьку Тарасе гори біліють
степ шарудить і кістками і вітром
славне козацтво прямує у Відень
словом вкраїнським голодне.

Бути примарою у цему незнаному місці.
В містифікації ранній народиться завтрашній ранок.
В містифікації пізній прокажуть молитви пісно.
В містифікації… зоні… окраїні…

Х Х Х
потічком променем пером
пернатим словом звіром простір брати
світ наново інсталювати
іще не вживаним теплом
зродити тінь в тіні вродитись
сегментним голосом сови
синдромом стану і мети
і жити жити жити жити.

Потічком серця вшепотіти
хоругви давнії хрести
хисткий сей шлях ханси-манти
інертним звуком намантити
полярність вір чи плинність днів
чи сік серцевий як з берези
у слоїк скидати образи, –
відгомін досвітніх огнів.

Огненним променем іти
крізь титули крізь власні титри
тамтешні віри кігтем тигра
табуювати перед тим
закономірно заки змова
нуртує пошепки вночі
створити свою зону в зоні, –
ще не зомбований почин.

В слова озоновим пером
зшкребсти всі сіни аж до крові
акорелятивністю покроєною
закономірності фантом
ввібрати фібрами ввійти
і вийти… вити на цей сон
і врешті сон цей освятити
потічком променем пером.

Share


Один коментар до запису “Поезія Оксани Зеленчук-Рибарук”

  1. […] Богородиці. (канал в ютую), знайомство з творчістю Оксани Зеленчук-Рибарук (письменниця та поетеса) 4. Похід у гори до хати гражди […]

Написати коментар