Книга, написана серцем

Іван Мисюк

Григорук Аделя. Микола Близнюк. Нарис творчості. – Косів: Писаний Камінь, 2006. – 140 с.

Вихід у світ нової книжки – це, передусім, радість для автора і книговидавця. Заодно – це не буденна подія для шанувальників красного письменства й широкого кола читачів. У березні 2006 року завдяки сприянню відомого книговидавця, директора видавництва „Писаний Камінь”, депутата обласної ради М. Д. Павлюка з’явилась на світ Божий книга заслуженого працівника освіти України Аделі Григорук „Микола Близнюк. Нарис творчості”. Аделя Григорук – філолог, літературний критик. Її статті друкувались у вітчизняній та зарубіжній пресі, наукових виданнях. Вона досліджувала творчість Тараса Мельничука, Богдана Радиша, Івана Бойчука, Ольги Базалії, Ліліани Косановської, Омеляна Лупула, Василя Гостюка, Дмитра Арсенича та ін.

У книзі “Микола Близнюк. Нарис творчості” висвітлено життя і творчість поета, аналізується його поетичний доробок, риси художнього стилю. Значна увага звертається на дитячу поезію, актуальність проблематики, дидактичну дієвість творів, тісний зв’язок з уснопоетичною творчістю українського народу.

Хто вдумливо, уважно прочитає цю книжку, то пересвідчиться, що це фундаментальна наукова праця. Відчувається, що автор глибоко володіє предметом дослідження, є добрим знавцем літературної мови, історії, культури, фольклору.

У нарисі комплексно розглядається творчість сучасного українського письменника Миколи Близнюка. Зроблено загальний аналіз його поетичного доробку від 60-х років минулого століття і до поезії сьогодення. Окреслено вплив фольклору Гуцульщини на творчість письменника.

Жодних сумнівів не виникає з приводу новизни та актуальності досліджуваної теми. А. Григорук оглядає творчість М. Близнюка в контексті української літератури другої половини ХХ століття, а також вже літератури наших днів. Нині творчість М. Близнюка не є відомою, а тому потребує належного вивчення, як також і поширення серед читачів. Добре, що дослідниця намагається широко і об’ємно представити різнобічний талант письменника, а не обмежитись тільки якоюсь однією стороною його літературної діяльності. Кандидат філологічних наук А. Ю. Гречанюк пише, що А. Григорук „…вдало репрезентує письменника у безпосередньому зв’язку з іншими українськими літераторами нашого часу. Цікавим є те, що дослідниця висвітлює Близнюка-письменника не як невідоме, периферійне явище, а навпаки, – в одній мові із відомими українськими письменниками, лауреатами Шевченківської премії. Важливо, що згадані літератори – люди різного рівня і різного віку. Однак їхні оцінки творчості М. Близнюка є високими”.

Ще один науковець з м. Чернівці, кандидат філологічних наук Інга Кейван у рецензії на книгу А. Григорук написала: „Авторкою опрацьована значна кількість публіцистичних та літературно-критичних матеріалів, що присвячені творчості М. Близнюка. Нарис написано в публіцистичному стилі, що є вельми позитивним моментом саме для популяризації творчості письменника”.

Відомо, що про талант писати важко. Нелегко осягти багатогранну непересічну особистість, яка володіє Божим даром, це не кожному дано.
Дослідниці Аделі Григорук вдалося відтворити грані таланту поета Миколи Близнюка, високі верховини його творчих доріг. Її праця стверджує, що провінційної літератури не існує. Вона – література – або є, або її немає.

Дослідження А. Григорук складається із восьми основних розділів, вступу та списку літератури.

На С.4 читаємо: „М. Близнюк – поет із народу й поет народний. Його поетичний голос – це голос українця, голос життя, а значить, дарований Богом. Високу оцінку його поетичному обдаруванні дали лауреати Шевченківської премії Тарас Мельничук, Василь Герасим’юк, Степан Пушик, відомі в Україні та за її межами поети Богдан Радиш, Тарас Девдюк, Іван Андрусяк”.

Автор нарису першу збірку поета М. Близнюка „Окрилені гори” (1991 р.) аналізує так: „У книзі виразно простежується ідейні і моральні погляди поета, його соціальна програма, уявлення про перспективи майбутнього поступу України як незалежної держави. Він підносить ідею героїчного в ментальності української нації через змалювання історичних епох визвольних змагань та конкретних образів її видатних борців за волю й незалежність – запорізького козацтва, опришків, воїнів Української Галицької Армії, січових стрільців. Письменник підкреслює тяглість волелюбних устремлінь багатьох поколінь українців, незнищенність українського духу в його прагненні до свободи”…

Із нарису читач дізнається, що віршована поема „Олекса Довбуш” М. Близнюка окремою книжкою вийшла через 23 роки після її написання. А поема „Сонцевіри” була написана у 1984-му році, а надрукована аж у 2001 році – через 17 років. Дослідниця, аналізуючи ці широкі поетичні полотна, пише: „Обидві поеми пов’язані між собою не лише принципом історизму та місцем дії. Автор в обидвох творах вдався до цікавої стилістичної структури, де синтезовано фантастичні сни, фантасмагоричні видіння, населені потворними істотами, що уособлюють зло, смерть, хвороби, підступність, зраду, з алегоріями та символами, які є відображенням світла, сонця, життя, вічності, а також до широкого використання образів фольклору”. В розділі „Поеми” на с. 71 Аделя Григорук продовжує думку: „Своєю поемою „Олекса Довбуш” Микола Близнюк дав чудовий зразок творчого використання народних джерел. Для твору характерні вільність, розкутість, ритміко-інтонаційне розмаїття, багата мова з оптимальним вкрапленням діалектизмів, які збагачують колористику поетичного вислову. У тексті з тонким художнім тактом синтезувалась у єдине ціле символіка народної пісні й безпосереднє змалювання життя, буйна уява гуцульської міфології й реальні історичні постаті, голос інтуїції та скарби знань, що їх використав письменник-професіонал”. Авторка книги далі пише: „Письменник скрупульозно досліджує героїчний і водночас трагічний варіант людської долі, впритул підійшовши до цілої системи ціннісних орієнтацій людини. Його Олекса Довбуш наділений волею і відповідальністю, любов’ю до свого карпатського краю та його людей, прагненням допомогти знедоленим. Він людяний і справедливий, не бажає займатись розбоєм, даремно проливати людську кров”.

Так і хочеться процитувати рядки з книги, в яких авторка аналізує поему „Сонцевіри”. Микола Близнюк звертається до легенд і переказів про походження гуцулів Карпатських гір, розповідає про світогляд і вірування мешканців цього гірського краю, їх поклоніння Сонцю та силам природи, про появу в міфах і гуцульській демонології образіва Ясновида, Чугайстра, Мольфара, Арідника, Мари, Пека, Желі та ін.

„Сонцевіри” відкривають перед нами картини прадавньої історії народу, чари карпатських лісів, їх сувору красу та привабливість, умови життя людей, що в нелегкій боротьбі із силами Зла відвойовують право для себе і своїх нащадків жити за законами добра й гармонії з усім сущим на землі”.

У розділі „Вірші для дітей та загадки” Аделя Григорук аналізує книги поета „Чугайстрова криниця” (1996), „Чудасія”, (2000), „Художник Мурчик” (2001), „Весела калина” (2004), „Дятлику-ковалику” (2004). Авторка зазначає: „Твори Миколи Близнюка адресовані дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Його різноманітні за жанром твори-приспівки, загадки, казочки найтісніше переплітаються з уснопоетичною творчістю цих же жанрів. А ще в творчому доробку поета є вірші на історичну, екологічну, народознавчу тематику, які мають важливе значення для процесу формування особистості української дитини”.

У „Післямові до розмови” Аделя Григорук підкреслює, що творчість Миколи Близнюка виросла на благодатному ґрунті українського народнопоетичного слова, увібравши в себе його простоту та ясність, багату палітру й ритміку. Його художнє мислення відзначається тонким ліризмом і гострою публіцистичністю, увагою до внутрішнього світу ліричного героя та прагненням до масштабного відтворення героїчних подій історії. Звідси – потяг до алегорій та символів. На с.131 читаємо: „Поет тонко відчуває музику слова, яку завжди підпорядковує розкриттю ідейно-тематичного змісту. Цьому служить і прийом контрасту, зіставлення, яким часто користується поет, показуючи соціальну належність чи переконання своїх персонажів. Характери героїв письменники розкриває в дії, в монологах і діалогах персонажів, менше – в авторській мові”. Свій нарис авторка завершує рядками: „Цілісність творчості Миколи Близнюка знаходить свій вияв у спорідненості ліричних мотивів, філософських та історичних зіставлень, у сталості образних комплексів, що доповнюються безліччю художніх деталей, у внутрішній єдності настрою, тяжінні до дитячого вірша, до автентичних цінностей фольклору”.

Авторка звертає увагу на те, що поет ставить перед собою все нові й нові завдання, утверджується на нових поетичних обріях, творить свою художню-естетичну модель світу.

У книзі простежується лінія розвитку творчості М. Близнюка, єдність художньо-естетичних засад його літературного доробку. Скерованість дослідниці на моральну парадигму дає можливість простежити етично-духовні центри поезії Миколи Близнюка, його людську особистісну багатовимірність.

Аделі Григорук вдалося на високому рівні теоретичної аргументації зробити критико-літературознавчий аналіз поетичної творчості М. Близнюка, презентувати її як невід’ємну й органічну частину сучасного українського літературознавчого процесу.

Завдання, яке поставила перед собою А. Григорук, – простежити тенденції розвитку, пошуки і здобутки української літератури через постать окремого автора – їй вдалося виконати. Отже перед нами цікаве і потрібне дослідження, зразок глибокого проникнення в матерію персональної творчості, здійснене на рівні сучасних літературознавчих підходів.

Share


Написати коментар