Біла тиша і біла печаль…

Оксана Тебешевська. Тиша немовлених слів: Поезії / Передмова Миколи Васильчука. — Коломия: Вік, 2006. — 72 с.

Про цього автора я чув давно, так склалося, що це було пов’язано із моїм викладацтвом. Є у моїй бібліотеці й дві попередні книжечки Оксани Тебешевської (поетична збірка “На березі долі”, 1997; прозова книжечка “Про що мовчить Михайлова скрипка” з передмовою Володимира Полєка, 1999). І ось маємо вже третю (“Бог тройцю любить”, — кажуть люде) — поетичну збірку “Тиша немовлених слів”, до якої написав передмову коломийський бібліограф і поет, член НСПУ Микола Васильчук. Сама Оксана Тебешевська є вчителем української мови і літератури, а віднедавна ще й заслуженим вчителем України. Вже цей невеличкий перелік її творчої і професійної біографії викликає у мене повагу. Бо я ще не забув, що це таке — бути вчителем української мови і літератури. А щоб бути ним і ще, навіть, читати, — такому вчителеві вже можна ставити пам’ятника. Про такого вчителя, що ще й сам пише художні твори, — я мовчу і боюся наврочити…

Ця моя легка іронія (власне, самоіронія) аж ніяк не означає скептичного ставлення до творчості Оксани Тебешевської. Хоча у мене й було бажання в’їдливого відгуку після того, як один із наших спільних знайомих надто вже по–солдафонськи популяризував її творчі здобутки.

Тепер про книжку. “Тиша немовлених слів”. Гарна метафора. Взагалі, дуже гарний і ніжний вірш, у якому знаходимо цей образ–метафору:

Я дарую вам тишу немовлених слів.
Неприречену.
Світанкову росу із кленових листків.
Нерозтрачену.
(вірш “Подарунки для Вас”)

Домінуючий настрій збірки — елегійно–ностальгійний. А ще світлий і чистий. Має рацію Микола Васильчук, говорячи у передмові про її інтимну лірику, що авторка є цнотливою у слові і почуттях. Сьогодні це виглядає майже анахронізмом — цнотливість, делікатність, лагідність. Та чого там — сама любов у наш час виглядає недоречним анахронізмом. Тут мені знову згадується італійський класик Діно Буцатті, який з дещо іншого приводу говорив: “Яка недоречність присутність Бога, особливо, коли Він тобі непотрібний”.

Оксана Тебешевська всі ці речі знає, глибоко відчуває, — і не боїться виглядати банальною. Її лірична героїня — сповнена любові й невилюблена жінка, особиста драма (а може, й трагедія) якої ледь відчитується у вірші “Чоловікові”:

Зірка твоя, як нездійснена доля,
Нагло розбилась об груди земні
І застигла сльозою нестерпного болю
На обірваній серця струні.

А моя у замерзлій навік самотині,
Скута в туманах усесвітніх недуг
Ходить у чорній печальній хустині,
Сіючи смуток невтишний навкруг…

Було б несправедливо твердити, що збірка є тематично однорідною. Знову звернуся до М.Васильчука: “У книзі Оксани Тебешевської є місце ліричній медитації, морально–етичним роздумам, поетичній документалістиці, пісні”. Власне, п’ять циклів збірки (“Півцарства за притулок на крилі”; “Дарую Вам тишу немовлених слів”; “Листочки туги кленової”; “На землі предковічній”; “Пісні”), а також поема “Між життям і смертю” — відображають цю тематичну різнорідність. Об’єднують всі твори збірки м’який ліризм, наспівність, мелодійність, мелодраматизм (особливо у поемі, яка присвячена Лілі Стебельській, дочці Степана Стебельського — сотенного “Хріна” — одного із провідних бойових командирів УПА).

Звичайно, що названа збірка не викличе ажіотажу в літературних колах (зрештою, що сьогодні може викликати такий ажіотаж?!), але вона не випадає із рамок професійних розмов про неї, не кажучи вже про чисто читацьку приємність від спілкування з автором. Бо він, автор, нікого не дивує і не епатує. Він ділиться найсокровеннішим — любов’ю і надією, тими відчуттями, які багатьма з нас вже давно розгублені. Вже одне це робить збірочку Оксани Тебешевської світлим подарунком для світлих і нерозчарованих людей.

Євген Баран

Share


Написати коментар